Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
4.В своих одах Державин отошел от правил классицизма. В оде "Фелица» " классицизм проявляется в обрисовке образа Екатерины 2, наделенной всякими добродетелями, в стройности построения, в типичной для русской оды дяситистрочной строфе. Но, вопреки правилам классицизма, по которым нельзя было смешивать в одном произведении разные жанры, Державин соединил оду с сатирой, резко противопоставив положительный образ царицы отрицательным образам её вельмож (Г. Потемкина, А. Орлова, П. Панина) . При этом вельможи были так правдиво нарисованы, так были подчеркнуты характерные для каждого из них черты, что современники, в том числе и Екатерина, сразу же узнали в них определенных лиц.
Поэт, восхваляя Фелицу, "проговаривается" в сравнениях: "как волк овец, людей не давишь; стыдишься слыть ты тем великой, чтоб страшной, нелюдимой быть; медведице прилично дикой животных рвать и кровь их пить". Державин приводит примеры злоупотребления царями данной им властью. Подобное было невозможно в классицистической похвальной оде.
В этой оде видна также и личность самого автора с его характером, взглядами, привычками. Под пером Державина ода приближалась к произведению, правдиво и просто изображавшему действительность.
5.занимал должности правителя наместничеств в Олонецкой и Тамбовской губерниях, личного секретаря Екатерины II, сенатора, президента Коммерц-коллегии, государственного казначея и министра юстиции.
6. В последние годы жизни Державин увлекается театром. Он пишет ряд стихотворных трагедий, комедий и либретто опер, переводит трагедии Расина стихами. Среди драматургических произведений Державина следует упомянуть театральное представление с музыкой в пяти действиях «Добрыня» (1804), «Пожарский, или освобождение Москвы. Героическое представление в четырех действиях с хорами и речитативами» (1806), либретто оперы в трех действиях «Рудокопы».
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
4.В своих одах Державин отошел от правил классицизма. В оде "Фелица» " классицизм проявляется в обрисовке образа Екатерины 2, наделенной всякими добродетелями, в стройности построения, в типичной для русской оды дяситистрочной строфе. Но, вопреки правилам классицизма, по которым нельзя было смешивать в одном произведении разные жанры, Державин соединил оду с сатирой, резко противопоставив положительный образ царицы отрицательным образам её вельмож (Г. Потемкина, А. Орлова, П. Панина) . При этом вельможи были так правдиво нарисованы, так были подчеркнуты характерные для каждого из них черты, что современники, в том числе и Екатерина, сразу же узнали в них определенных лиц.
Поэт, восхваляя Фелицу, "проговаривается" в сравнениях: "как волк овец, людей не давишь; стыдишься слыть ты тем великой, чтоб страшной, нелюдимой быть; медведице прилично дикой животных рвать и кровь их пить". Державин приводит примеры злоупотребления царями данной им властью. Подобное было невозможно в классицистической похвальной оде.
В этой оде видна также и личность самого автора с его характером, взглядами, привычками. Под пером Державина ода приближалась к произведению, правдиво и просто изображавшему действительность.
5.занимал должности правителя наместничеств в Олонецкой и Тамбовской губерниях, личного секретаря Екатерины II, сенатора, президента Коммерц-коллегии, государственного казначея и министра юстиции.
6. В последние годы жизни Державин увлекается театром. Он пишет ряд стихотворных трагедий, комедий и либретто опер, переводит трагедии Расина стихами. Среди драматургических произведений Державина следует упомянуть театральное представление с музыкой в пяти действиях «Добрыня» (1804), «Пожарский, или освобождение Москвы. Героическое представление в четырех действиях с хорами и речитативами» (1806), либретто оперы в трех действиях «Рудокопы».