даю 100б Выберите не менее 2 произведений в которых значительное место занимает комическое начало, (одно из них должно быть написано в ХХ веке) и расскажите, какую роль комическое играет в них.
Впоэме “мцыри” действие развивается в двух планах: тоска по идеалу, романтическая мечта о далекой, прекрасной и неведомой родине; реальные блуждания юноши-горца, бежавшего из монастыря. мцыри не просто тоскует по родному краю, поэма насыщена чувством родины: я цель одну — пройти в родимую страну — имел в душе. это “родимая страна” такой же поэтический образ, как и образ бури в стихотворении “парус”: “а он, мятежный, просит ” мцыри, наделенный от природы отвагой своих сородичей, дал поэту возможность воплотить жажду тревог и битв, жажду бури, то чувство вечной неудовлетворенности достигнутым, которое живет в человеческой душе вечно и которое было особенно обострено у лучших людей первой четверти xix века. впечатления от природы кавказа, быта его жителей, архитектуры — все послужило лермонтову для создания романтической поэмы. жизненная основа “мцыри” придает произведению яркость, выразительность, убеждает читателей в его реальности. впервые у лермонтова так органично сольются романтическое и реальное начала, впоследствии это станет отличительной чертой его творчества. немного лет тому назад, там, где сливался шумят, обнявшись, будто две сестры, струи арагвы и куры, был монастырь. монастырь сохранился и сейчас. внутренний вид его дает яркое ощущение поэтической действительности, созданной лермонтовым. особенно поражают расположенные высоко от пола узкие, длинные окна, забранные решетками: тюрьма! .в тесной темной церкви во время утренней службы стоял худенький, слабый мальчик, и ему казалось, что святые смотрят на него со стен с мрачной и немой угрозой, как смотрели монахи. а там, в вышине, на решетчатом окне, играло солнце: о, как туда хотелось мне. от мрака келий и молитв, в тот чудный мир страстей и битв.. образ монастыря был для лермонтова воплощением всего, что сковывает человеческую мысль, “подрезает крылья”, мешает свободному полету духа, лишает права на жизнь и борьбу. создавая свой поэтический мир, лермонтов не фотографировал действительность, он отбирал нужные для замысла черты, насыщая их новым смыслом. но именно конкретным чертам местности поэту удалось правдиво и убедительно показать побег мцыри: сквозь пары вдали чернели две горы. наш монастырь из-за одной сверкал зубчатою стеной.. мцыри был вынослив, как и его сородичи. он хорошо помнит родные места. мечтая о доме, юноша все время смотрит на восток. мцыри — “душой дитя”, существо, полное жажды жизни; “судьбой монах” — человек, обязанный отказаться от жизни. в этом заключается трагизм поэмы. но он еще и пленник, раб и сирота. вся жизнь в монастыре была подготовкой мцыри к побегу. давным-давно решил он бежать, чтобы отыскать свою родину, близких и родных: узнать, прекрасна ли земля, узнать, для воли иль тюрьмы на этот свет родимся мы. в двух планах, романтическом и реальном, дана картина битвы мцыри с барсом. в ней показано упоение в бою и великий трагизм двух сильных, смелых, благородных существ. с уважением говорит мцыри о достоинствах противника: но с торжествующим врагом он встретил смерть лицом к лицу, как в битее следует бойцу! . мцыри бьется с барсом, как было принято драться в его ауле, и он побеждает: но ныне я уверен в том. что быть бы мог в краю отцов не из последних удальцов.. эти слова могут быть поняты как оправдание поколению, выросшему в николаевской империи, как в тюрьме. на мне печать свою тюрьма оставила..
“Порівняльна характеристика творів Ш.Бодлера, П.Верлена, А.Рембо” ПЛАН 1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу в поезiї Шарля Бодлера
2. Поль Верлен — велична постать французького символiзму
3. Артюр Рембо — символ свiтового поетичного авангарду
Використана література
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу
в поезiї Шарля Бодлера
Французький поет Шарль Бодлер збирав пiзнi квiти романтизму… Бунтiвничий дух властивий не тiльки його поезiї, Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Францiя здавалась йому нудним порожнiм царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорiю. Поет не приймає такий свiт, який дав йому багато розчарувань. Бодлер прагне змiнити свiт, оновити. Саме це зумовило його активну участь у революцiї 1848 р.
Збiрка його поезiй «Квiти зла» — це духовнi пошуки сучасної людини. Свiт постає в образi моря, з яким ми зустрiчаємося ще в романтичнiй поезiї Байрона, Пушкiна. Зображуючи сучасну йому дiйснiсть як «море засмiчених улиць мiських», поет серцем лине до iншого моря, «моря, де сяйва багато». Не приймаючи прозаїчностi буденного життя, вiн прагне повернути той загублений рай (iдеальний свiт), у якому творець жив у дитинствi:
Мiй раю зелений, кохання дитяче Квiтки й поцiлунки, забави й пiснi, I скрипка, що в сутiннi тужить i плаче…
А може рай-iдеал розташований у далеких екзотичних країнах («Moesta et errabunda»)? У поезiї «Подорож» дiйснiсть постає:
На сходинах життя, на всiх шаблях фатальних Одвiчного грiха видовище нудне…
Це i тиран, i народ, «закоханий у панiвний батiг», декiлька релiгiй, «що пнуться до небес i всi простертi ниць», «усе наркозне зiлля, що свiту нашого докладний iнвентар». I поет робить висновок:
Цей свiт, затиснутий у тоскнi береги, Являє образ наш — сьогоднi, завтра, завше. Оазиси жахiв серед пустель нудьги.
Поезiя «Подорож» — це своєрiдна духовна подорож людства до безоднi, вiд якої не може врятувати «жменька мудрецiв», що «одбiгли Долею гуртованих отар».
Але, «блукаючи духом по мiсцинi суворiй», поет зустрiчає лебедя («Лебiдь»), що утiк iз клiтки. Вiн зранений, це величний «вигнанець -страдник», який мрiє «про чисту гладь ставiв». Це сам поет, що прагне iдеалу. У поезiї «Альбатрос» вiн постає в образi повiтряного мандрiвника — альбатроса:
Поет подiбний теж до владаря блакитi, Що серед хмар летить мов блискавка в iмлi. Але, мов у тюрмi, в юрбi несамовитiй Вiн крила велетня волочить по землi.
«Юрба несамовита» — це дiйснiсть, а велетенський птах-поет може жити тiльки «серед хмар».
Але неможливiсть досягти iдеалу на землi викликає в Бодлера гостре розчарування, i вiн впадає у вiдчай. Звiдси також розумiння призначення поезiї як засобу вирощування квiтiв (тобто Прекрасного) зi зла, а також його чорна меланхолiя i тотальний нiгiлiзм. Поет не тiльки не звертався до Бога за до вiн демонстративно нехтує ним i схиляється перед Сатаною. Водночас деякi риси стилю Бодлера суперечать романтизмовi: ретельно виважена композицiя i бездоганна форма поезiї. Не сприймає поет i романтичного розумiння природи як джерела оновлення почуттiв або засобу захисту вiд цивiлiзацiї. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Вiн шукає натхнення в «iншiй природi» — штучнiй: у витворах мистецтва i людської працi.
Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблемно-тематичним принципом.
Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкривається трьома віршами («Благословіння», «Альбатрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись
— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога
ПЛАН
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу в поезiї Шарля Бодлера
2. Поль Верлен — велична постать французького символiзму
3. Артюр Рембо — символ свiтового поетичного авангарду
Використана література
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу
в поезiї Шарля Бодлера
Французький поет Шарль Бодлер збирав пiзнi квiти романтизму… Бунтiвничий дух властивий не тiльки його поезiї, Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Францiя здавалась йому нудним порожнiм царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорiю. Поет не приймає такий свiт, який дав йому багато розчарувань. Бодлер прагне змiнити свiт, оновити. Саме це зумовило його активну участь у революцiї 1848 р.
Збiрка його поезiй «Квiти зла» — це духовнi пошуки сучасної людини. Свiт постає в образi моря, з яким ми зустрiчаємося ще в романтичнiй поезiї Байрона, Пушкiна. Зображуючи сучасну йому дiйснiсть як «море засмiчених улиць мiських», поет серцем лине до iншого моря, «моря, де сяйва багато». Не приймаючи прозаїчностi буденного життя, вiн прагне повернути той загублений рай (iдеальний свiт), у якому творець жив у дитинствi:
Мiй раю зелений, кохання дитяче
Квiтки й поцiлунки, забави й пiснi,
I скрипка, що в сутiннi тужить i плаче…
А може рай-iдеал розташований у далеких екзотичних країнах («Moesta et errabunda»)? У поезiї «Подорож» дiйснiсть постає:
На сходинах життя, на всiх шаблях фатальних
Одвiчного грiха видовище нудне…
Це i тиран, i народ, «закоханий у панiвний батiг», декiлька релiгiй, «що пнуться до небес i всi простертi ниць», «усе наркозне зiлля, що свiту нашого докладний iнвентар». I поет робить висновок:
Цей свiт, затиснутий у тоскнi береги,
Являє образ наш — сьогоднi, завтра, завше.
Оазиси жахiв серед пустель нудьги.
Поезiя «Подорож» — це своєрiдна духовна подорож людства до безоднi, вiд якої не може врятувати «жменька мудрецiв», що «одбiгли Долею гуртованих отар».
Але, «блукаючи духом по мiсцинi суворiй», поет зустрiчає лебедя («Лебiдь»), що утiк iз клiтки. Вiн зранений, це величний «вигнанець -страдник», який мрiє «про чисту гладь ставiв». Це сам поет, що прагне iдеалу. У поезiї «Альбатрос» вiн постає в образi повiтряного мандрiвника — альбатроса:
Поет подiбний теж до владаря блакитi,
Що серед хмар летить мов блискавка в iмлi.
Але, мов у тюрмi, в юрбi несамовитiй
Вiн крила велетня волочить по землi.
«Юрба несамовита» — це дiйснiсть, а велетенський птах-поет може жити тiльки «серед хмар».
Але неможливiсть досягти iдеалу на землi викликає в Бодлера гостре розчарування, i вiн впадає у вiдчай. Звiдси також розумiння призначення поезiї як засобу вирощування квiтiв (тобто Прекрасного) зi зла, а також його чорна меланхолiя i тотальний нiгiлiзм. Поет не тiльки не звертався до Бога за до вiн демонстративно нехтує ним i схиляється перед Сатаною. Водночас деякi риси стилю Бодлера суперечать романтизмовi: ретельно виважена композицiя i бездоганна форма поезiї. Не сприймає поет i романтичного розумiння природи як джерела оновлення почуттiв або засобу захисту вiд цивiлiзацiї. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Вiн шукає натхнення в «iншiй природi» — штучнiй: у витворах мистецтва i людської працi.
Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблемно-тематичним принципом.
Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкривається трьома віршами («Благословіння», «Альбатрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись
— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога