В рассказах Виктора Астафьева очень часто поднимается тема детства. Читая рассказ «Конь с розовой гривой», сразу погружаешься в чарующий мир, где земляника кажется особо вкусной, где так хочется завоевать авторитет у ребятишек из соседнего двора, и так боишься рассердить бабушку.
Название рассказу дал прекрасный пряничный конь, о котором мечтает герой повествования. Этот конь необычайно красив, у него розовая грива и розовые копытца, а сам он белый-белый. Его можно прятать за пазуху и слышать, как он там постукивает копытцами.
Когда же настанет время его съесть, сколько уважения можно получить от соседский ребят! Хозяин такого прекрасного коня сразу становится всеобщим любимцем. И конечно, этот пряник просто невозможно вкусный!
УХІХ ст. художня література стала загальновизнаною королевою мистецтв. Проте не всі її роди та жанри були в однаковому становищі. Так, у добу романтизму (1820-1830-ті рр.) домінувала лірика, в епоху реалізму (1830-1860-ті рр.) - епос, передовсім соціальний роман. А ось драма опинилася на узбіччі культурного процесу. Популярні до того романтичні п’єси з їхніми «жахливими таємницями» та героями- вигнанцями широку публіку цікавили дедалі менше.
Репертуарний вакуум почасти заповнювався інсценізаціями епічних творів (найпопулярнішими авторами «першоджерел» були Ч. Діккенс, О. Дюма-батько, Ежен Сю, О. де Бальзак, Ф. Достоєвський). Проте це проблеми не вирішувало.
То була «доба реалізму» з її посиленою увагою до аналізу гострих соціальних проблем, до вивчення взаємовпливів людини й середовища. На жаль, на всі ці «естетичні виклики часу» драматургія середини ХІХ ст. адекватної відповіді так і не дала. «Стара драма не втрималась на реалістичному ґрунті, - відзначав Микола Вороний, - вона зробилася драмою зовнішнього життя, з провідною - моральною чи громадською - ідеєю (грубою тенденцією), з виразним побутовим характером, з психологією дійових осіб, ординарних, залежних переважно від буденних дрібниць і через те вже не глибоких змістом: техніка їхня примітивна, трафаретна і невдячна для творчості драматурга і актора...»
В рассказах Виктора Астафьева очень часто поднимается тема детства. Читая рассказ «Конь с розовой гривой», сразу погружаешься в чарующий мир, где земляника кажется особо вкусной, где так хочется завоевать авторитет у ребятишек из соседнего двора, и так боишься рассердить бабушку.
Название рассказу дал прекрасный пряничный конь, о котором мечтает герой повествования. Этот конь необычайно красив, у него розовая грива и розовые копытца, а сам он белый-белый. Его можно прятать за пазуху и слышать, как он там постукивает копытцами.
Когда же настанет время его съесть, сколько уважения можно получить от соседский ребят! Хозяин такого прекрасного коня сразу становится всеобщим любимцем. И конечно, этот пряник просто невозможно вкусный!
УХІХ ст. художня література стала загальновизнаною королевою мистецтв. Проте не всі її роди та жанри були в однаковому становищі. Так, у добу романтизму (1820-1830-ті рр.) домінувала лірика, в епоху реалізму (1830-1860-ті рр.) - епос, передовсім соціальний роман. А ось драма опинилася на узбіччі культурного процесу. Популярні до того романтичні п’єси з їхніми «жахливими таємницями» та героями- вигнанцями широку публіку цікавили дедалі менше.
Репертуарний вакуум почасти заповнювався інсценізаціями епічних творів (найпопулярнішими авторами «першоджерел» були Ч. Діккенс, О. Дюма-батько, Ежен Сю, О. де Бальзак, Ф. Достоєвський). Проте це проблеми не вирішувало.
То була «доба реалізму» з її посиленою увагою до аналізу гострих соціальних проблем, до вивчення взаємовпливів людини й середовища. На жаль, на всі ці «естетичні виклики часу» драматургія середини ХІХ ст. адекватної відповіді так і не дала. «Стара драма не втрималась на реалістичному ґрунті, - відзначав Микола Вороний, - вона зробилася драмою зовнішнього життя, з провідною - моральною чи громадською - ідеєю (грубою тенденцією), з виразним побутовим характером, з психологією дійових осіб, ординарних, залежних переважно від буденних дрібниць і через те вже не глибоких змістом: техніка їхня примітивна, трафаретна і невдячна для творчості драматурга і актора...»