Проезжая по Военно-Грузинской дороге, он увидел остатки существовавшего когда-то монастыря. Там, среди развалин и могильных плит, он увидел дряхлого старика, который рассказал поэту о своей судьбе. Будучи ребенком, он попал в плен. Мальчик тосковал по родине и страстно мечтал вернуться. Но рутинная жизнь монастыря постепенно приглушила тоску. Пленник втянулся в однообразную жизнь послушника и так и не смог осуществить заветную мечту. М. Ю. Лермонтов в течение десяти лет до этого события вынашивал идею создания поэмы об иноке, рвущемся на свободу. И рассказ старика был настолько созвучен с мыслями поэта, что воплотить замысел в замечательную поэму "Мцыри". Только в отличие от прототипа, Мцыри хотя бы сделал попытку вырваться из прочных стен устоявшейся монастырской жизни.
Повествование ведется в форме монолога, поэтому читатель особенно остро ощущает отчужденность мальчика, его отстраненность от дел житейских, его воспоминания о родине — теплой, яркой, светлой, не идущей ни в какое сравнение с серой, тихой, угрюмой жизнью в теперешней его обители. В первой главе поэмы особенно видны трагические противоречия между душевной силой юноши и жизненными обстоятельствами, загнавшими его в тесные рамки монастырской жизни.
И вот, когда юноша должен принять обет, под покровом ночи он исчезает. Он отсутствует три дня. Его находят изможденным и обессиленным. "И близок стал его конец;/ Тогда пришел .к нему чернец". Начинается предсмертная исповедь — одиннадцать глав, повествующих о трех днях свободы, вместивших всю трагедию и все счастье его жизни. Исповедь Мцыри превращается в проповедь, спор с духовником о том, что добровольное рабство ниже, чем "чудесный мир тревог и битв", открывающийся свободой. Мцыри не раскаивается в содеянном, не говорит о греховности своих желаний, мыслей и поступков. Как сон, перед Мцыри встал образ отца, сестер, и он попытался найти дорогу домой. Три дня он жил и наслаждался дикой природой. Он наслаждался всем, чего был лишен, — гармонией, единением, братством. Девушка-грузинка, встретившаяся ему, тоже часть свободы и гармонии, слившейся с природой, но он сбивается с дороги домой.
На своем пути Мцыри встретил барса. Юноша уже ощутил всю силу и радость свободы, увидел единство природы и вступает в бой с одним из ее творений. Это было равное соперничество, где каждое живое существо отстаивало право делать то, что предписано ему природой. Мцыри победил, получив при этом смертельные раны от когтей барса.
Его находят в бессознательном состоянии. Придя в себя, Мцыри не страшится смерти, он опечален лишь тем, что его не похоронят в родной земле.
Мцыри, увидевший красоту жизни, не жалеет о кратковременности своего пребывания на земле, он осуществил попытку вырваться из пут, его дух не сломлен, в умирающем теле живет свободная воля.
М. Ю. Лермонтов этой поэмой дал понять нам, что стремления людей выполнимы, надо только страстно желать чего-нибудь и не бояться сделать решительный шаг. Многие, как повстречавшийся Лермонтову старик, не находят в себе сил совершить попытку вернуть себе свободу.
головні вимоги класицизму: найвище має бути поставлений розум, якому повинні підкоритися фантазія і почуття як за формою, так і за змі; стиль повинен бути витончений, але простий і вільний від пафосу й тріскучих висловлювань. нікола буало-депрео, поет, теоретик класицизму поміркуємо разом. чому у європі існували різні стилі одночасно?
одночасно з бароко у мистецтві широкого розвитку набув новий стиль — класицизм. як явище, він почався в епоху просвітництва — часу радикальних змін в усвідомленні людських і соціальних цінностей і правил поведінки в суспільстві. на перший план вийшли поняття прав людини, захист цих прав, боротьба за свободу віросповідання і слова. у мистецтві класицизм сформувався як антагоністичний напрямок по відношенню до пишного та віртуозного мистецтва бароко. основною ідеєю класицизму в мистецтві було звернення до античності як зразка і впровадження головних традицій високого відродження в сучасному житті.
історична довідка
виникнення класицизму пов'язано з італією, яка була центром ідейно-теоретичних досліджень в області становлення в архітектурі і в мистецтві нових принципів. саме в італії і насамперед у римі були зосереджені основні пам'ятники античності, які протягом століть не переставали впливати на творчість архітекторів. у середині xviii ст., в усіх країнах європи, особливо помітно у франції та ії, відзначилося посилення елементів капіталізму в економіці і відповідно зміцнення буржуазії в політичному житті держав. ідейною основою буржуазії була філософія освіти. в галузі мистецтва велися пошуки нового стилю, який повинен був відобразити мету й ідеали буржуазії. форми античного мистецтва найбільше відповідали буржуазним уявленням про новий стиль. зростаючий інтерес до античності посилив негативне ставлення до бароко. це було друге повернення вивчення та освоєння античної спадщини (перше було в епоху відродження). у xviii ст. на зміну ідеалам епохи бароко, з її пишністю й урочистістю, приходить новий стиль життя, заснований на природності й простоті.
цьому стилю притаманне сприйняття світу як розумно побудованого механізму, громадянський пафос, віра в силу розуму, чіткість і ясність моральних та естетичних оцінок. твори класицизму вирізняли логічне розгортання сюжету, стриманість почуттів, раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів), правильність форм, ясність і простота змісту. герой творів майстрів класицизму не був вільним у власних діях, а підкорявся суворим нормам. серед почуттів на першому місці для нього були почуття обов’язку, тобто суспільні інтереси, які були важливіші за особисті прагнення.
класицизм (лат. — зразковий) — це художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі xvi ст. батьком цього стилю в архітектурі прийнято вважати видатного італійського, венеціанського архітектора андреа палладіо. свій розквіт цей стиль досягає у франції у xvii ст. у середині xviii ст. виник новий напрям класицизму — академізм, із прагненням до ясності й простоти, відображенням ідеалу «природної людяності». у деяких країнах класицизм зберігав свої позиції аж до першої чверті xix ст.
В 1837 году М. Ю. Лермонтов был сослан на Кавказ.
Проезжая по Военно-Грузинской дороге, он увидел остатки существовавшего когда-то монастыря. Там, среди развалин и могильных плит, он увидел дряхлого старика, который рассказал поэту о своей судьбе. Будучи ребенком, он попал в плен. Мальчик тосковал по родине и страстно мечтал вернуться. Но рутинная жизнь монастыря постепенно приглушила тоску. Пленник втянулся в однообразную жизнь послушника и так и не смог осуществить заветную мечту. М. Ю. Лермонтов в течение десяти лет до этого события вынашивал идею создания поэмы об иноке, рвущемся на свободу. И рассказ старика был настолько созвучен с мыслями поэта, что воплотить замысел в замечательную поэму "Мцыри". Только в отличие от прототипа, Мцыри хотя бы сделал попытку вырваться из прочных стен устоявшейся монастырской жизни.
Повествование ведется в форме монолога, поэтому читатель особенно остро ощущает отчужденность мальчика, его отстраненность от дел житейских, его воспоминания о родине — теплой, яркой, светлой, не идущей ни в какое сравнение с серой, тихой, угрюмой жизнью в теперешней его обители. В первой главе поэмы особенно видны трагические противоречия между душевной силой юноши и жизненными обстоятельствами, загнавшими его в тесные рамки монастырской жизни.
И вот, когда юноша должен принять обет, под покровом ночи он исчезает. Он отсутствует три дня. Его находят изможденным и обессиленным. "И близок стал его конец;/ Тогда пришел .к нему чернец". Начинается предсмертная исповедь — одиннадцать глав, повествующих о трех днях свободы, вместивших всю трагедию и все счастье его жизни. Исповедь Мцыри превращается в проповедь, спор с духовником о том, что добровольное рабство ниже, чем "чудесный мир тревог и битв", открывающийся свободой. Мцыри не раскаивается в содеянном, не говорит о греховности своих желаний, мыслей и поступков. Как сон, перед Мцыри встал образ отца, сестер, и он попытался найти дорогу домой. Три дня он жил и наслаждался дикой природой. Он наслаждался всем, чего был лишен, — гармонией, единением, братством. Девушка-грузинка, встретившаяся ему, тоже часть свободы и гармонии, слившейся с природой, но он сбивается с дороги домой.
На своем пути Мцыри встретил барса. Юноша уже ощутил всю силу и радость свободы, увидел единство природы и вступает в бой с одним из ее творений. Это было равное соперничество, где каждое живое существо отстаивало право делать то, что предписано ему природой. Мцыри победил, получив при этом смертельные раны от когтей барса.
Его находят в бессознательном состоянии. Придя в себя, Мцыри не страшится смерти, он опечален лишь тем, что его не похоронят в родной земле.
Мцыри, увидевший красоту жизни, не жалеет о кратковременности своего пребывания на земле, он осуществил попытку вырваться из пут, его дух не сломлен, в умирающем теле живет свободная воля.
М. Ю. Лермонтов этой поэмой дал понять нам, что стремления людей выполнимы, надо только страстно желать чего-нибудь и не бояться сделать решительный шаг. Многие, как повстречавшийся Лермонтову старик, не находят в себе сил совершить попытку вернуть себе свободу.
головні вимоги класицизму: найвище має бути поставлений розум, якому повинні підкоритися фантазія і почуття як за формою, так і за змі; стиль повинен бути витончений, але простий і вільний від пафосу й тріскучих висловлювань. нікола буало-депрео, поет, теоретик класицизму поміркуємо разом. чому у європі існували різні стилі одночасно?
одночасно з бароко у мистецтві широкого розвитку набув новий стиль — класицизм. як явище, він почався в епоху просвітництва — часу радикальних змін в усвідомленні людських і соціальних цінностей і правил поведінки в суспільстві. на перший план вийшли поняття прав людини, захист цих прав, боротьба за свободу віросповідання і слова. у мистецтві класицизм сформувався як антагоністичний напрямок по відношенню до пишного та віртуозного мистецтва бароко. основною ідеєю класицизму в мистецтві було звернення до античності як зразка і впровадження головних традицій високого відродження в сучасному житті.
історична довідка
виникнення класицизму пов'язано з італією, яка була центром ідейно-теоретичних досліджень в області становлення в архітектурі і в мистецтві нових принципів. саме в італії і насамперед у римі були зосереджені основні пам'ятники античності, які протягом століть не переставали впливати на творчість архітекторів. у середині xviii ст., в усіх країнах європи, особливо помітно у франції та ії, відзначилося посилення елементів капіталізму в економіці і відповідно зміцнення буржуазії в політичному житті держав. ідейною основою буржуазії була філософія освіти. в галузі мистецтва велися пошуки нового стилю, який повинен був відобразити мету й ідеали буржуазії. форми античного мистецтва найбільше відповідали буржуазним уявленням про новий стиль. зростаючий інтерес до античності посилив негативне ставлення до бароко. це було друге повернення вивчення та освоєння античної спадщини (перше було в епоху відродження). у xviii ст. на зміну ідеалам епохи бароко, з її пишністю й урочистістю, приходить новий стиль життя, заснований на природності й простоті.
цьому стилю притаманне сприйняття світу як розумно побудованого механізму, громадянський пафос, віра в силу розуму, чіткість і ясність моральних та естетичних оцінок. твори класицизму вирізняли логічне розгортання сюжету, стриманість почуттів, раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів), правильність форм, ясність і простота змісту. герой творів майстрів класицизму не був вільним у власних діях, а підкорявся суворим нормам. серед почуттів на першому місці для нього були почуття обов’язку, тобто суспільні інтереси, які були важливіші за особисті прагнення.
класицизм (лат. — зразковий) — це художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі xvi ст. батьком цього стилю в архітектурі прийнято вважати видатного італійського, венеціанського архітектора андреа палладіо. свій розквіт цей стиль досягає у франції у xvii ст. у середині xviii ст. виник новий напрям класицизму — академізм, із прагненням до ясності й простоти, відображенням ідеалу «природної людяності». у деяких країнах класицизм зберігав свої позиції аж до першої чверті xix ст.