Знаменитое стихотворение «парус» написано в 1832 году в петербурге. 17-летний лермонтовсоздал его во время одной из прогулок по берегу финского залива. в первоначальном варианте первая строка звучала: «белеет парус отдаленный». окончательный вариант этой строки был заимствован из поэмы «андрей, князь переяславский» а. а. бестужева-марлинского. в стихотворении нашли отражение личные переживания юноши. незадолго до этого он покинул московский университет, оставив мечту стать филологом. по настоянию любимой бабушки лермонтов переехал в петербург, намереваясь поступить в юнкерскую школу. перед поступлением молодой человек много размышлял о своем прошлом и возможной будущей судьбе – эти мысли и чувства легли в основу произведения. стихотворение молодого поэта отличает не только яркая образность, мелодичность и поэтическая красота, но и отраженная в нем глубина переживаний и чувств, удивительная зрелость мысли. композиционно стихотворение состоит из трех строф. композиция четко разделяет парус и лирического героя: в каждой строфе две первые строки рисуют меняющийся морской пейзаж, а две последующие строки отображают внутреннее состояние и чувства за парусом лирического героя. лермонтов использует многоточие для разделения описания природы и строк, посвященных психологическому состоянию героя. образы стихотворения аллегоричны. для обозначения жизни поэт использовал традиционный образ моря, символизирующий жизненные перипетии, а парус – символ самого человека, его души. конфликт «парус – море» переходит в конфликт «человек – жизнь». человек, брошенный в житейское море, бесконечно одинок среди таких же барахтающихся в нем людей. в «парусе» авторское «я» спрятано, но его легко угадать за местоимением «он»: в отличие от слова «парус», употребленного лишь в первой строке, оно встречается в тексте шесть раз. в первой строфе образы паруса и лирического героя объединены словом «одиночество». одиночество героя вызвано разочарованием в жизни, горечью каких-то утрат; он задается мучительным вопросом: как достичь внутренней гармонии. во второй строфе герой ищет спасение от одиночества в борьбе со стихией, но, «увы», встреча с бурей не приносит счастья – счастье невозможно найти извне, оно заключено внутри человека. в третьей строфе наперекор умиротворенной, гармоничной картине мира герой стремится обрести душевный покой в обновлении жизни, в очистительной буре. наряду с мотивом одиночества, лермонтов поднимает в «парусе» неизменно интересующую его тему – проблему цели и смысла человеческого бытия. «парус», являясь лирической новеллой по жанру, относится к пейзажно-символическим стихотворениям и имеет глубокий философский смысл. пейзаж в произведении отображает внутренний мир поэта. стихотворение написано четырехстопным ямбом с использованием перекрестной рифмовки (первая и третья строки каждой строфы оканчиваются женской рифмой, для второй и четвертой строк применена мужская рифма). для усиления художественной экспрессии лермонтов применяет в «парусе» повторы, в том числе анафору (что ищет, что кинул), синтаксический параллелизм, инверсию (парус одинокой, стране далекой, в тумане моря голубом). поэт широко использует олицетворения (ветер свищет, играют волны), метафоры (струя светлей лазури), эпитеты (луч солнца золотой). насыщенность глаголами придает стихотворению динамизм. для передачи контраста, на котором построена композиция стихотворения, лермонтов прибегает к антитезе (стране далекой – краю родном, кинул – ищет). для изображения меняющейся картины морского пейзажа поэт использует звукоподражание: в первой строфе с преобладания звуков «л», «н», «м», «р» создается эффект мерного покачивания волн во время штиля; изменение моря (шум волн и свист ветра) передается путем превалирования звуков «с», «т», «щ», «ч». в стихотворении в образе паруса виден сам поэт, его душа. «парус» - стихотворение лермонтова о самом себе, ведь настоящий поэт всегда остается «одиноким» и «мятежным», а его свободолюбивая душа, полная тревожной неуспокоенности, жаждет вечных поисков, жаждет бури.
ніхто на світі не встановив, та й не встановить точного року народження театру.
ніхто на всьому світі не сказав, та й не скаже, на якому листку календаря слід було б позначити його первісну дату.
час існування театру вимірюється небувалою за історичними масштабами мірою - часом існування самого роду людського.
день виникнення театру схований за гірською грядою давно минулих століть і тисячоліть, в глибинах найдавнішої, найбільш віддаленій від нас добу історії людства.
у золоту пору дитинства людства перші поети землі - великі грецькі трагіки, як добрі генії поезії схилилися над колискою театру. вони викликали його до життя. і вони звертали його до служіння людям, на прославлення духовного могутності людини, його нестримної сили, моральної енергії героїзму.
одним з таких геніїв був есхіл. він був поетом величезної, майже неймовірною творчої енергії. про це говорить вже одна кількість створених ним драматичних творів - чи не дев'яносто. адже в його час створити драму означало не тільки написати її, по і довести до глядача, взяти на себе всю постановку - з навчанням, хору співу і ритмічному виконанню віршованого тексту, з підготовкою акторів і сцени. але справа, звичайно, не в кількості.
до есхіла була, по суті, не драма, а щось подібне ораторії, значну частину якої складали ритуального походження славослів'я і плачі ("тренос"). при що була єдиному актора, сюжетна дія ще не досягла достатнього розвитку. воно отримало належне місце лише тоді, коли есхіл ввів другого актора. володіючи фантазією істинного поетичного генія і філософською глибиною осягнення конфліктів, есхіл, хоча і не був першим драматургом, з'явився "батьком трагедії". до нас не дійшли твори його попередників - теспіда, херіла, пратіні, фрініха, а серед збережених семи трагедій есхіла немає жодної, яка ставилася б до початкового або зовсім раннього періоду його творчості, - так що простежити становлення драми неможливо. певне уявлення про це ми можемо собі скласти з того, як поступово долається есхілом та провідна роль, яку все ще грає в деяких творах поета хор, його суцільні тренос і урочисті співи.
ніхто на світі не встановив, та й не встановить точного року народження театру.
ніхто на всьому світі не сказав, та й не скаже, на якому листку календаря слід було б позначити його первісну дату.
час існування театру вимірюється небувалою за історичними масштабами мірою - часом існування самого роду людського.
день виникнення театру схований за гірською грядою давно минулих століть і тисячоліть, в глибинах найдавнішої, найбільш віддаленій від нас добу історії людства.
у золоту пору дитинства людства перші поети землі - великі грецькі трагіки, як добрі генії поезії схилилися над колискою театру. вони викликали його до життя. і вони звертали його до служіння людям, на прославлення духовного могутності людини, його нестримної сили, моральної енергії героїзму.
одним з таких геніїв був есхіл. він був поетом величезної, майже неймовірною творчої енергії. про це говорить вже одна кількість створених ним драматичних творів - чи не дев'яносто. адже в його час створити драму означало не тільки написати її, по і довести до глядача, взяти на себе всю постановку - з навчанням, хору співу і ритмічному виконанню віршованого тексту, з підготовкою акторів і сцени. але справа, звичайно, не в кількості.
до есхіла була, по суті, не драма, а щось подібне ораторії, значну частину якої складали ритуального походження славослів'я і плачі ("тренос"). при що була єдиному актора, сюжетна дія ще не досягла достатнього розвитку. воно отримало належне місце лише тоді, коли есхіл ввів другого актора. володіючи фантазією істинного поетичного генія і філософською глибиною осягнення конфліктів, есхіл, хоча і не був першим драматургом, з'явився "батьком трагедії". до нас не дійшли твори його попередників - теспіда, херіла, пратіні, фрініха, а серед збережених семи трагедій есхіла немає жодної, яка ставилася б до початкового або зовсім раннього періоду його творчості, - так що простежити становлення драми неможливо. певне уявлення про це ми можемо собі скласти з того, як поступово долається есхілом та провідна роль, яку все ще грає в деяких творах поета хор, його суцільні тренос і урочисті співи.