Чтобы назвать Владимира Дубровского благородным разбойником, следует понять, как правильно понимать это понятие. По моему мнению, благородный разбойник – это тот человек, который нарушает закон не ради себя и наживы, а ради тех, с кем случилась несправедливость. Чаще всего в литературных произведениях такие разбойники защищают бедных от богатых. Но можно ли отнести это понятие и к Дубровскому?
Сначала вспомним, с чего всё началось. У Владимира умер отец по вине своего старого друга. Этот же человек, Кирила Троекуров, забирает его дом и земли. Дубровский потерял почти всё. У него осталась гордость, честь и обязанность защищать людей его земли, пусть на тот момент она молодому барину уже и не принадлежала. Да, Владимир мог избрать другой путь, не разбойничий. Однако какого было человеку после такой потери! И он решился мстить. Хотя по мнению многих, месть – дело не благородное. Но ведь он не только за себя, вернее не за себя, а за смерть отца, за верных до последней капли крови ему людей. Причем он не убивал, а лишь грабил, к тому же только тех, кто виновен. Владимир отказался от мести из-за того, что не хотел каким-либо образом обидеть любимую девушку - Марию. Это опять говорит читателям о человечности Дубровского. Он устроился работать в дом своего врага без возможности получить хорошее отношение от хозяина, и снова же ради Маши.
Если подробнее анализировать его любовь к Марии, то здесь он тоже поступил смело и себе в ущерб, рассказал правду. Он не забрал её с собой силой после свадьбы девушки с нелюбимым только лишь потому, что любил и принял её решение. Он также чуть не убил князя, и сдержался только потому, что так просила Маша.
Сам автор полностью на стороне главного героя. Он воссоздал в нём образ защитника, человека на стороне справедливости, который никогда и ни при каких обстоятельствах не нарушит клятву, который борется против всевластия, жестокости и принижения слабых.
Я считаю. Что Владимир Дубровский – благородный разбойник. Он смелый, добрый, благородный, не тщеславный и справедливый человек. Хоть и как у каждого человека, у него были свои минусы: мстительность, обидчивость. Однако света в нём было больше.
Вариант 2
Жил на белом свете сын помещика Владимир Дубровский. Мать рано умерла, и отец отдал его в кадетское училище. Сам отец, бывший поручик гвардии, придерживался смелых взглядов, мог не побояться правду в глаза сказать. Вроде бы уважали его соседи и собственные крепостные крестьяне. Сын характером пошёл в отца - не терпел несправедливости, был вспыльчивым, но отходчивым человеком.
Волею судьбы из-за ссоры с соседом Троекуровым не выдержало сердце старого Дубровского - он умирает. Суд присудил передать имение ненавистному соседу. Гнев и обида на какое-то время лишают разума молодого Дубровского. Видя несправедливость закона, сын сам решает вершить правосудие посредством разбоя. Но он ещё не закоренелый преступник. Он порядочный, добрый, честный, умеет любить. Жизнь «ломает» и меняет и сильных духом, и слабых людей. Месть хороша на трезвую голову, а вот когда в неё вплетается любовь, то первоначальные планы меняются. Дубровский уже больше не хочет сжечь усадьбу Троекурова.
Рассуждая чисто по-военному, чтобы родовое гнездо не досталось неприятелю, его надо сжечь. Дом поджигают. Остаётся одна дорога - в леса. Крепостной люд не захотел идти к новому барину. Вот и созрел очередной русский бунт, хоть и в малых масштабах. Есть предводитель, мечтающий о мести, есть и народ, которому всё-равно терять нечего. У него ничего нет, он крепостной. Получается шайка разбойников. Но самое интересное, что грабит она рядом живущих помещиков и никого не убивает. На первый взгляд всё благородно. Отнимают у богатых, раздают бедным. Этакие русские Робин Гуды, пытающиеся вершить справедливость, не имея на это никаких прав. Разбой, каким бы благородным ореолом он не окрашен, это насилие одного человека над другим. Таким путём проблему невозможно решить, можно её ещё больше загнать в тупик.
Но Дубровский был не супергероем, а был обычным человеком. Несчастная любовь ломает судьбы и сильных духом людей. Не в силах пережить тот факт, что любимую девушку Машу насильно выдают замуж за старого князя, Дубровский отказывается от дальнейшей борьбы. Следуя инстинкту самосохранения, он уезжает за границу, а банду распускает по домам. Налицо обычная человеческая трусость, от благородства не осталось и следа. Благородные люди так не поступают, они несут ответственность за судьбы других людей, которые вверили им свои жизни.
Не стоит ни боготворить, ни осуждать Дубровского. Ещё неизвестно, как бы поступил другой человек на его месте. Легко со стороны рассуждать о трусости и благородстве. Но чисто по- человечески поступки Дубровского можно понять. Насилие всегда рождает ответное насилие. Но за свои поступки каждый будет отвечать сам.
Як уже мовилося, Новий Заповіт складається з чотирьох Євангелій. Євангеліє (від грецьк. E — добра звістка) — це християнські твори-оповіді про життя, смерть і Воскресіння Ісуса Христа; долю апостолів і перших християн. Євангелії написані Матвієм, Марком, Лукою та Іваном, учнями Ісуса Христа. Їх називають апостолами, що в перекладі з грецької означає «посланець». Особливо цікаві з літературного погляду притчі з Євангелія від святого Луки, адже саме їх найчастіше використовували у своїй творчості українські й зарубіжні митці. Спочатку пригадаймо, що таке притча як літературний жанр.
Теорія літератури
Притча — це повчальне алегоричне оповідання філософсько-етичного змісту (пригадайте притчові твори, які ви читали раніше, зокрема: «Казку прояян» Е. Андієвської). Притча розкриває важливі етичні, естетичні та філософські настанови, має символічний підтекст. Сутність притчі зводиться до відповіді на запитання, що потрібно робити за певних обставин. Цей літературний жанр ґрунтується на побутовому сюжеті, який має символічне, уза- гальнювальне значення. Сюжет притчі має позачасовий, наднаціональний і вселюдський характер.
8. Ознайомтеся з «Притчею про блудного сина», а потім опрацюйте матеріал до цього твору.
ПРИТЧА ПРО БЛУДНОГО СИНА
(Євангеліє від Луки)
(Скорочено)
(...) У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку». І той поділив поміж ними маєток. А через деякий час зібрав син молодший усе, та й подався до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як усе прожив, настав голод великий у тім краї — і він став бідувати. І пішов він тоді й пристав до одного з мешканців тієї землі, а той послав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунок свій хоч стручками, що їли свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він опам’ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватися сином твоїм; прийми ж мене, як одного зі своїх наймитів»» ... І пішов він до батька свого. А коли далеко ще був, батько вгледів його. І переповнився жалем, і побіг, і кинувся на шию йому, і почав цілувати його! І відізвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм». А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, зодягніть його, персня подайте на руку йому, а сандалі — на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — й ожив, був пропав — і знайшовся!» І почали веселитися вони.
А син старший його був у полі. І коли він наближався до дому, почув музику. І покликав одного зі слуг і спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване. « І розгнівався старший син — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько й став просити його. А той син сказав батькові: «Ото стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив — ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я. Коли ж син твій вернувся, оцей, що проїв твій маєток, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване». І сказав батько йому:
«Ти завжди був зі мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись і тішитися треба, бо цей брат твій був мертвий — й ожив, був пропав — і знайшовся!»
(Переклад із давньогрецької І. Огієнка)
Рембрандт. Повернення блудного сина
«Притча про блудного сина» — один із найвідоміших біблійних творів цього жанру. Вона
Чтобы назвать Владимира Дубровского благородным разбойником, следует понять, как правильно понимать это понятие. По моему мнению, благородный разбойник – это тот человек, который нарушает закон не ради себя и наживы, а ради тех, с кем случилась несправедливость. Чаще всего в литературных произведениях такие разбойники защищают бедных от богатых. Но можно ли отнести это понятие и к Дубровскому?
Сначала вспомним, с чего всё началось. У Владимира умер отец по вине своего старого друга. Этот же человек, Кирила Троекуров, забирает его дом и земли. Дубровский потерял почти всё. У него осталась гордость, честь и обязанность защищать людей его земли, пусть на тот момент она молодому барину уже и не принадлежала. Да, Владимир мог избрать другой путь, не разбойничий. Однако какого было человеку после такой потери! И он решился мстить. Хотя по мнению многих, месть – дело не благородное. Но ведь он не только за себя, вернее не за себя, а за смерть отца, за верных до последней капли крови ему людей. Причем он не убивал, а лишь грабил, к тому же только тех, кто виновен. Владимир отказался от мести из-за того, что не хотел каким-либо образом обидеть любимую девушку - Марию. Это опять говорит читателям о человечности Дубровского. Он устроился работать в дом своего врага без возможности получить хорошее отношение от хозяина, и снова же ради Маши.
Если подробнее анализировать его любовь к Марии, то здесь он тоже поступил смело и себе в ущерб, рассказал правду. Он не забрал её с собой силой после свадьбы девушки с нелюбимым только лишь потому, что любил и принял её решение. Он также чуть не убил князя, и сдержался только потому, что так просила Маша.
Сам автор полностью на стороне главного героя. Он воссоздал в нём образ защитника, человека на стороне справедливости, который никогда и ни при каких обстоятельствах не нарушит клятву, который борется против всевластия, жестокости и принижения слабых.
Я считаю. Что Владимир Дубровский – благородный разбойник. Он смелый, добрый, благородный, не тщеславный и справедливый человек. Хоть и как у каждого человека, у него были свои минусы: мстительность, обидчивость. Однако света в нём было больше.
Вариант 2
Жил на белом свете сын помещика Владимир Дубровский. Мать рано умерла, и отец отдал его в кадетское училище. Сам отец, бывший поручик гвардии, придерживался смелых взглядов, мог не побояться правду в глаза сказать. Вроде бы уважали его соседи и собственные крепостные крестьяне. Сын характером пошёл в отца - не терпел несправедливости, был вспыльчивым, но отходчивым человеком.
Волею судьбы из-за ссоры с соседом Троекуровым не выдержало сердце старого Дубровского - он умирает. Суд присудил передать имение ненавистному соседу. Гнев и обида на какое-то время лишают разума молодого Дубровского. Видя несправедливость закона, сын сам решает вершить правосудие посредством разбоя. Но он ещё не закоренелый преступник. Он порядочный, добрый, честный, умеет любить. Жизнь «ломает» и меняет и сильных духом, и слабых людей. Месть хороша на трезвую голову, а вот когда в неё вплетается любовь, то первоначальные планы меняются. Дубровский уже больше не хочет сжечь усадьбу Троекурова.
Рассуждая чисто по-военному, чтобы родовое гнездо не досталось неприятелю, его надо сжечь. Дом поджигают. Остаётся одна дорога - в леса. Крепостной люд не захотел идти к новому барину. Вот и созрел очередной русский бунт, хоть и в малых масштабах. Есть предводитель, мечтающий о мести, есть и народ, которому всё-равно терять нечего. У него ничего нет, он крепостной. Получается шайка разбойников. Но самое интересное, что грабит она рядом живущих помещиков и никого не убивает. На первый взгляд всё благородно. Отнимают у богатых, раздают бедным. Этакие русские Робин Гуды, пытающиеся вершить справедливость, не имея на это никаких прав. Разбой, каким бы благородным ореолом он не окрашен, это насилие одного человека над другим. Таким путём проблему невозможно решить, можно её ещё больше загнать в тупик.
Но Дубровский был не супергероем, а был обычным человеком. Несчастная любовь ломает судьбы и сильных духом людей. Не в силах пережить тот факт, что любимую девушку Машу насильно выдают замуж за старого князя, Дубровский отказывается от дальнейшей борьбы. Следуя инстинкту самосохранения, он уезжает за границу, а банду распускает по домам. Налицо обычная человеческая трусость, от благородства не осталось и следа. Благородные люди так не поступают, они несут ответственность за судьбы других людей, которые вверили им свои жизни.
Не стоит ни боготворить, ни осуждать Дубровского. Ещё неизвестно, как бы поступил другой человек на его месте. Легко со стороны рассуждать о трусости и благородстве. Но чисто по- человечески поступки Дубровского можно понять. Насилие всегда рождает ответное насилие. Но за свои поступки каждый будет отвечать сам.
Як уже мовилося, Новий Заповіт складається з чотирьох Євангелій. Євангеліє (від грецьк. E — добра звістка) — це християнські твори-оповіді про життя, смерть і Воскресіння Ісуса Христа; долю апостолів і перших християн. Євангелії написані Матвієм, Марком, Лукою та Іваном, учнями Ісуса Христа. Їх називають апостолами, що в перекладі з грецької означає «посланець». Особливо цікаві з літературного погляду притчі з Євангелія від святого Луки, адже саме їх найчастіше використовували у своїй творчості українські й зарубіжні митці. Спочатку пригадаймо, що таке притча як літературний жанр.
Теорія літератури
Притча — це повчальне алегоричне оповідання філософсько-етичного змісту (пригадайте притчові твори, які ви читали раніше, зокрема: «Казку прояян» Е. Андієвської). Притча розкриває важливі етичні, естетичні та філософські настанови, має символічний підтекст. Сутність притчі зводиться до відповіді на запитання, що потрібно робити за певних обставин. Цей літературний жанр ґрунтується на побутовому сюжеті, який має символічне, уза- гальнювальне значення. Сюжет притчі має позачасовий, наднаціональний і вселюдський характер.
8. Ознайомтеся з «Притчею про блудного сина», а потім опрацюйте матеріал до цього твору.
ПРИТЧА ПРО БЛУДНОГО СИНА
(Євангеліє від Луки)
(Скорочено)
(...) У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку». І той поділив поміж ними маєток. А через деякий час зібрав син молодший усе, та й подався до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як усе прожив, настав голод великий у тім краї — і він став бідувати. І пішов він тоді й пристав до одного з мешканців тієї землі, а той послав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунок свій хоч стручками, що їли свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він опам’ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватися сином твоїм; прийми ж мене, як одного зі своїх наймитів»» ... І пішов він до батька свого. А коли далеко ще був, батько вгледів його. І переповнився жалем, і побіг, і кинувся на шию йому, і почав цілувати його! І відізвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм». А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, зодягніть його, персня подайте на руку йому, а сандалі — на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — й ожив, був пропав — і знайшовся!» І почали веселитися вони.
А син старший його був у полі. І коли він наближався до дому, почув музику. І покликав одного зі слуг і спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване. « І розгнівався старший син — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько й став просити його. А той син сказав батькові: «Ото стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив — ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я. Коли ж син твій вернувся, оцей, що проїв твій маєток, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване». І сказав батько йому:
«Ти завжди був зі мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись і тішитися треба, бо цей брат твій був мертвий — й ожив, був пропав — і знайшовся!»
(Переклад із давньогрецької І. Огієнка)
Рембрандт. Повернення блудного сина
«Притча про блудного сина» — один із найвідоміших біблійних творів цього жанру. Вона