Кращі риси простих людей не закривали від ока І. Карпенка-Карого того, що було породжене тогочасною соціальною дійсністю. У п'єсі «Сто тисяч» автор яскраво змалював охопленого жадобою збагачення сільського глитая Герасима Калитку.
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка за кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»
Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.
Мне очень понравилась повесть Гоького Детство. Я думаю автор предпологал назвать е Бабушка из за хороо сложившихся отношений между мальчиком и ней. Алеша никак не мог понять почему братья в этой семье сорятся почему дед так с ним обращается и его дяди подшучивают над почти слетым Григорием . Он не понимал их. Потом когда они переехали и у них поселился Хорошее дело он подружился и много общался с ним, что не нравилось его деду. "Свинцовые мерзости дикой русской жизни" я думаю что горький хотел этим сказать о самом ужасном что Алеше пришлось видеть в его доме и то что это навалилось и давит на него как свинец: жаднось, подлость, унижения, зависть и ненависть.
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка за кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»
Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.