Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.
«Муму́» — рассказ Ивана Сергеевича Тургенева, написанный в 1852 году и опубликованный впервые в журнале «Современник» в 1854 году [1]. Главные герои рассказа — глухонемой дворник Герасим и его собака. Говоря о «Муму» , В. Н. Житова сообщает: «Весь рассказ Ивана Сергеевича об этих двух несчастных существах не есть вымысел. Вся эта печальная драма произошла на моих глазах…» . Она же указывает, что под именем Герасима был выведен принадлежавший В. П. Тургеневой «немой дворник Андрей» .
У старой барыни служит дворником глухонемой мужчина Герасим. Герасиму нравится прачка Татьяна, однако барыня выдаёт её замуж за пьяницу Капитона. Герасим тонущую собачку и привязывается к ней. Он всегда зовёт её характерным для глухонемых мычанием, и вся дворня в шутку подхватывает: Муму. Но барыня приказывает утопить Муму за то, что она лает по ночам. Герасим, привыкший беспрекословно повиноваться, топит Муму в Москве-реке, но, очевидно, в знак протеста уходит с места своей службы и возвращается в родную деревню.
Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.
Говоря о «Муму» , В. Н. Житова сообщает: «Весь рассказ Ивана Сергеевича об этих двух несчастных существах не есть вымысел. Вся эта печальная драма произошла на моих глазах…» . Она же указывает, что под именем Герасима был выведен принадлежавший В. П. Тургеневой «немой дворник Андрей» .
У старой барыни служит дворником глухонемой мужчина Герасим. Герасиму нравится прачка Татьяна, однако барыня выдаёт её замуж за пьяницу Капитона. Герасим тонущую собачку и привязывается к ней. Он всегда зовёт её характерным для глухонемых мычанием, и вся дворня в шутку подхватывает: Муму. Но барыня приказывает утопить Муму за то, что она лает по ночам. Герасим, привыкший беспрекословно повиноваться, топит Муму в Москве-реке, но, очевидно, в знак протеста уходит с места своей службы и возвращается в родную деревню.