Война и мир» назван так потому, что в нем отражаются две эпохи жизни русского общества: период войн против Наполеона 1805-1814 годов и мирное время. Однако сводить смысл произведения только к такой трактовке было бы крайне ошибочно. Пятнадцать лет, начиная с 1805-го и заканчивая 1820 годом, с невероятной достоверностью и точностью запечатлены в романе. Каждая из страниц русской истории передана с величайшей реалистической правдой. Автор переносит нас во времена событий 1805 года, во времена крупнейших сражений — Шенграбенского и Аустерлицкого, он раскрывает нам смысл и последствия переговоров Александра с Наполеоном в Тильзите, повествует о мире, заключенном в 1807 году на реке Неман. С необычайным художественным мастерством, и в то же время точно соблюдая историческую правду, писатель рисует картины Отечественной войны 1812 года: переход французской армии через пограничную реку, отступление русских войск в глубь страны, сдачу Смоленска. Он пишет о назначении Кутузова командующим и о роли этого события для нашей армии; описывает определение новой стратегии и тактики армии, в ярких красках рисует Бородинское сражение, совет в Филях, вынужденную сдачу Москвы; отражает значимость и силу партизанского движения; демонстрирует фланговый марш Кутузова; ведет нас за собой по местам Тарутинского сражения; показывает разгром французских войск м триумфальную победу русских. Однако, широко охватив военно-исторические события тех времен, Толстой создал не просто летопись русской военной жизни, он представил нам наиболее полную и достоверную энциклопедию человеческих характеров и судеб, раскрыл влияние на их жизнь и их духовный мир глобальных исторических событий. Показывая действительность такой, какова она есть, автор «Войны и мира» подвергает суровой критике ее темные стороны, беспощадно осуждает «злые начала» , уродующие красоту жизни: * «Над всем полем, прежде столь весело-красивым, с его блестками штыков и дымами в утреннем солнце, стояла теперь мгла сырости и дыма, и пахло странной кислотой селитры и крови. Собрались тучки, и стал накрапывать дождик на убитых, на раненых, на испуганных, и на изнуренных, и на сомневающихся людей. Как будто он говорил: «Довольно, довольно, люди. Перестаньте… Опомнитесь. Что вы делаете? » Показывая весь ужас войны, рисуя жестокие, страшные картины человеческой смерти, писатель стремился показать ее нецелесообразность, античеловечность, антигуманностъ. Он взывал к душам людей, от которых зависит история, которые принимают необдуманные решения и посылают народы на гибель. «Война есть самое гадкое дело в жизни, — говорит князь Болконский, — надо понимать это и не играть в войну».
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".
Война и мир» назван так потому, что в нем отражаются две эпохи жизни русского общества: период войн против Наполеона 1805-1814 годов и мирное время. Однако сводить смысл произведения только к такой трактовке было бы крайне ошибочно. Пятнадцать лет, начиная с 1805-го и заканчивая 1820 годом, с невероятной достоверностью и точностью запечатлены в романе. Каждая из страниц русской истории передана с величайшей реалистической правдой. Автор переносит нас во времена событий 1805 года, во времена крупнейших сражений — Шенграбенского и Аустерлицкого, он раскрывает нам смысл и последствия переговоров Александра с Наполеоном в Тильзите, повествует о мире, заключенном в 1807 году на реке Неман. С необычайным художественным мастерством, и в то же время точно соблюдая историческую правду, писатель рисует картины Отечественной войны 1812 года: переход французской армии через пограничную реку, отступление русских войск в глубь страны, сдачу Смоленска. Он пишет о назначении Кутузова командующим и о роли этого события для нашей армии; описывает определение новой стратегии и тактики армии, в ярких красках рисует Бородинское сражение, совет в Филях, вынужденную сдачу Москвы; отражает значимость и силу партизанского движения; демонстрирует фланговый марш Кутузова; ведет нас за собой по местам Тарутинского сражения; показывает разгром французских войск м триумфальную победу русских. Однако, широко охватив военно-исторические события тех времен, Толстой создал не просто летопись русской военной жизни, он представил нам наиболее полную и достоверную энциклопедию человеческих характеров и судеб, раскрыл влияние на их жизнь и их духовный мир глобальных исторических событий. Показывая действительность такой, какова она есть, автор «Войны и мира» подвергает суровой критике ее темные стороны, беспощадно осуждает «злые начала» , уродующие красоту жизни: * «Над всем полем, прежде столь весело-красивым, с его блестками штыков и дымами в утреннем солнце, стояла теперь мгла сырости и дыма, и пахло странной кислотой селитры и крови. Собрались тучки, и стал накрапывать дождик на убитых, на раненых, на испуганных, и на изнуренных, и на сомневающихся людей. Как будто он говорил: «Довольно, довольно, люди. Перестаньте… Опомнитесь. Что вы делаете? » Показывая весь ужас войны, рисуя жестокие, страшные картины человеческой смерти, писатель стремился показать ее нецелесообразность, античеловечность, антигуманностъ. Он взывал к душам людей, от которых зависит история, которые принимают необдуманные решения и посылают народы на гибель. «Война есть самое гадкое дело в жизни, — говорит князь Болконский, — надо понимать это и не играть в войну».
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".