новела відомого американського письменника о. генрі «останній листок» є однією з найкращих і найвідоміших новел нью-йоркського циклу. в новелі розповідається зворушлива історія самопожертви і самовідданої дружби трьох зовсім різних між собою людей. головними героями твору є дві дівчини – бідні початкові художниці джонсі і хью, які приїхали до нью-йорку з провінції у пошуках роботи та щастя. наприкінці осені одна з подруг важко захворіла на пневмонію. хворіючи, вона годинами дивилася у вікно, в якому було видно лише дикого плюща, який обвивав стіну сусіднього будинку. дівчина спостерігала за листям, якого з кожним днем було усе менше і менше. джонсі порівнювала це листя із своїм життям і в один із днів вирішила, що коли з плюща впаде останній лист, закінчаться і її дні на цьому світі. і ось одного дня художниці побачили, що на плющі залишився один єдиний лист, який тремтів від поривів вітру і ледь-ледь утримувався на гілці. здавалося б, вже нічого не могло врятувати джонсі життя. але минали дні, а листок все залишався на тому самому місці і не збирався відриватися та відлітати до землі. спостерігаючи таку жагу до життя маленького беззахисного листочка, джонсі й сама знайшла в собі сили боротися з хворобою і врешті решт одужала. лише з часом дівчата дізналися, що врятував життя джонсі їх добрий знайомий – старий художник – невдаха берман, який спілкувався з дівчатами і намагався як міг полегшити їнє важке життя. він жив на першому поверсі прямо під квартирою подруг і був у курсі усіх їх справ. берман багато пив, у нього був характер сварливого старого, який знущався над сентиментальністю подруг. але саме він виявився здатним на великий акт самопожертви, саме він ціною власного життя підтримує дух джонсі та рятує її від смерті. цей старий невдаха і пияк стає зразком тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на іншим і є зразком тієї людини, для якої милосердя є не окремим вчинком, а нормою життя. образ бермана набуває справжньої духовної величі, а смерть його викликає в нас таку ж біль, якби із життя пішла близька для нас людина.
новела відомого американського письменника о. генрі «останній листок» є однією з найкращих і найвідоміших новел нью-йоркського циклу. в новелі розповідається зворушлива історія самопожертви і самовідданої дружби трьох зовсім різних між собою людей. головними героями твору є дві дівчини – бідні початкові художниці джонсі і хью, які приїхали до нью-йорку з провінції у пошуках роботи та щастя. наприкінці осені одна з подруг важко захворіла на пневмонію. хворіючи, вона годинами дивилася у вікно, в якому було видно лише дикого плюща, який обвивав стіну сусіднього будинку. дівчина спостерігала за листям, якого з кожним днем було усе менше і менше. джонсі порівнювала це листя із своїм життям і в один із днів вирішила, що коли з плюща впаде останній лист, закінчаться і її дні на цьому світі. і ось одного дня художниці побачили, що на плющі залишився один єдиний лист, який тремтів від поривів вітру і ледь-ледь утримувався на гілці. здавалося б, вже нічого не могло врятувати джонсі життя. але минали дні, а листок все залишався на тому самому місці і не збирався відриватися та відлітати до землі. спостерігаючи таку жагу до життя маленького беззахисного листочка, джонсі й сама знайшла в собі сили боротися з хворобою і врешті решт одужала. лише з часом дівчата дізналися, що врятував життя джонсі їх добрий знайомий – старий художник – невдаха берман, який спілкувався з дівчатами і намагався як міг полегшити їнє важке життя. він жив на першому поверсі прямо під квартирою подруг і був у курсі усіх їх справ. берман багато пив, у нього був характер сварливого старого, який знущався над сентиментальністю подруг. але саме він виявився здатним на великий акт самопожертви, саме він ціною власного життя підтримує дух джонсі та рятує її від смерті. цей старий невдаха і пияк стає зразком тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на іншим і є зразком тієї людини, для якої милосердя є не окремим вчинком, а нормою життя. образ бермана набуває справжньої духовної величі, а смерть його викликає в нас таку ж біль, якби із життя пішла близька для нас людина.