З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...", підкреслює сміливість: "Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..." Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: ".-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..." Цьому герою притаманні такі риси як витривалість ("Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв'язати її він може тільки у згоді з радою...") і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю...").
Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..."
Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.
Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.
Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.
Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера.
Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.
Недавно, я прочитала романтическую повесть Александра Грина «Алые паруса». А. Грин прожил очень тяжелую жизнь. Бывал он и в тюрьме, и отправлялся в ссылку, но оттуда сбежал. Именно, тогда А.Грин начал писать повесть «Алые паруса», а в 1920 году он её окончил. Это самое знаменитое произведение А.Грина. Писатель определил жанр своего произведения как «феерия». Повесть начинается, как и многие литературные произведения, с характеристики главных героев, но, прочитав совсем чуть-чуть, я понял, что эта книга особенная. В повести «Алые паруса» Грин рассказывает историю девочки Ассоль, которая рано лишилась матери и росла с отцом, жили они на то, что он делал детские игрушки-корабли. Лонгрен, отец Ассоль, брал всю работу по хозяйству на себя, дочь и отец очень любили друг друга. Но все же Ассоль была несчастна, так как с ней никто из деревенских детей не общался. И жила она одной единственной мечтой, которую ей подарил Эгль – известный собиратель песен, легенд, преданий и сказок. Он сказал ей, что когда-нибудь за ней приплывет принц на корабле с алыми парусами и с тех пор Ассоль с надеждой смотрела на горизонт моря, в ожидании корабля с алыми парусами. Вторым главным героем в повести представлен Артур Грэй, который наоборот родился в богатой семье, и у него то же была своя мечта – стать капитаном и он стал им. В 15 лет он пошел на судно простым матросом и в течение времени плавания капитан корабля обучал Артура разным морским наукам. После четырёх лет плаваний, вернувшись домой, Артур взял у родителей крупную сумму денег для приобретения собственного корабля. И с этого момента он плавал по морям и океанам капитаном. И однажды во время своего очередного путешествия Артур встретил Ассоль, которая ему очень понравилась. И узнав о её мечте, он решил и исполнил её. А.Грин "Алые паруса"
Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: ".-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..." Цьому герою притаманні такі риси як витривалість ("Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв'язати її він може тільки у згоді з радою...") і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю...").
Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..."
Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.
Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.
Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.
Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера.
Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.
В повести «Алые паруса» Грин рассказывает историю девочки Ассоль, которая рано лишилась матери и росла с отцом, жили они на то, что он делал детские игрушки-корабли. Лонгрен, отец Ассоль, брал всю работу по хозяйству на себя, дочь и отец очень любили друг друга. Но все же Ассоль была несчастна, так как с ней никто из деревенских детей не общался. И жила она одной единственной мечтой, которую ей подарил Эгль – известный собиратель песен, легенд, преданий и сказок. Он сказал ей, что когда-нибудь за ней приплывет принц на корабле с алыми парусами и с тех пор Ассоль с надеждой смотрела на горизонт моря, в ожидании корабля с алыми парусами.
Вторым главным героем в повести представлен Артур Грэй, который наоборот родился в богатой семье, и у него то же была своя мечта – стать капитаном и он стал им. В 15 лет он пошел на судно простым матросом и в течение времени плавания капитан корабля обучал Артура разным морским наукам. После четырёх лет плаваний, вернувшись домой, Артур взял у родителей крупную сумму денег для приобретения собственного корабля. И с этого момента он плавал по морям и океанам капитаном. И однажды во время своего очередного путешествия Артур встретил Ассоль, которая ему очень понравилась. И узнав о её мечте, он решил и исполнил её.
А.Грин "Алые паруса"