Твір Акутагави «Павутинка» має глибокий і суто філософський зміст. Це швидше притча, ніж щось інше, тому, щоб краще зрозуміти її зміст, треба мати неабиякі знання з східної філософії, зокрема, з японської. Ця новела-притча була створена автором для дітей і мала на меті розвивати в дітях високі моральні якості, виховувати в них творчі здібності, вчити дітей жити на світі.
Оповідання починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок – символ нових надій, пробудження і переродження людської душі. В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і святості. Берегом озера знічев”я походжає Будда – божество, символ добра, гармонії, моральний ідеал людини. Будда випадково заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя. Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний добрий вчинок: колись Кандата ів павучка і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс. Будда бере тоненьку павутинку, символ тієї нитки долі, один кінець якої знаходиться у руках долі, і опускає її в озеро. І цією павутинкою, ниточкою між раєм і пеклом, злодій міг би вибратись назовні, врятуватися від пекельних мук, але не судилося… Його власна сутність, тобто, відсутність співчуття до ближніх, до інших нещасних, не дозволила врятуватися самому та й врятувати інших. Кандата знов і вже назавжди упав у море крові, а Будда у печалі пішов собі геть.
Новела «Павутинка» стверджує ідеали добра, вчить, що треба жити в мирі з людьми і з самим собою, відповідати за свої вчинки, робити добрі справи і пам”ятати, що за всі вчинки доведеться колись відповісти, бо існує вища справедливість.
Роман В. Підмогильного "Місто" з’явився у Харкові 1928 року. Це перший урбаністичний роман в українській літературі, який відрізнявся від уже відомих зразків проблематикою, новими героями, манерою оповіді. Хоча розповідь у творі ведеться від третьої особи, але світ ми бачимо таким, яким його сприймає головний герой Степан Радченко. Тому ми маємо змогу краще пізнати й самого героя.
Степан — особистість багатогранна. У ньому органічно поєднується біологічне й духовне, світле й темне, добре й зле. Письменник не ідеалізує свого героя й не судить його вчинки, він показує персонажа таким, яким він є, як поводиться під впливом обставин чи підсвідомих потреб тіла. Тому нам важко однозначно відповісти на питання, позитивним чи негативним персонажем є Радченко. Можливо, причина в тому, що Підмогильний досліджує характер Степана не як людини соціальної, а як екзистенційної, яка бореться за свій вибір. Чого ж прагне досягти в житті Степан Радченко?
Та він і сам на це запитання точно відповісти не зміг би. Вирішивши поїхати в місто навчатися, Степан мріяв повернутися в село спеціалістом, щоб привнести в нього освіту і прогрес. Він уже уявляє, як змінив би життя на селі. Йому приємно усвідомлювати свою внутрішню причетність до рідного краю, серце зігрівають світлі мрії й образи майбутнього. Він потребує села так, як село потребує його, молодого, розумного, перспективного, небайдужого спеціаліста.
Твір Акутагави «Павутинка» має глибокий і суто філософський зміст. Це швидше притча, ніж щось інше, тому, щоб краще зрозуміти її зміст, треба мати неабиякі знання з східної філософії, зокрема, з японської. Ця новела-притча була створена автором для дітей і мала на меті розвивати в дітях високі моральні якості, виховувати в них творчі здібності, вчити дітей жити на світі.
Оповідання починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок – символ нових надій, пробудження і переродження людської душі. В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і святості. Берегом озера знічев”я походжає Будда – божество, символ добра, гармонії, моральний ідеал людини. Будда випадково заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя. Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний добрий вчинок: колись Кандата ів павучка і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс. Будда бере тоненьку павутинку, символ тієї нитки долі, один кінець якої знаходиться у руках долі, і опускає її в озеро. І цією павутинкою, ниточкою між раєм і пеклом, злодій міг би вибратись назовні, врятуватися від пекельних мук, але не судилося… Його власна сутність, тобто, відсутність співчуття до ближніх, до інших нещасних, не дозволила врятуватися самому та й врятувати інших. Кандата знов і вже назавжди упав у море крові, а Будда у печалі пішов собі геть.
Новела «Павутинка» стверджує ідеали добра, вчить, що треба жити в мирі з людьми і з самим собою, відповідати за свої вчинки, робити добрі справи і пам”ятати, що за всі вчинки доведеться колись відповісти, бо існує вища справедливість.
ответ: можна
Объяснение:
Роман В. Підмогильного "Місто" з’явився у Харкові 1928 року. Це перший урбаністичний роман в українській літературі, який відрізнявся від уже відомих зразків проблематикою, новими героями, манерою оповіді. Хоча розповідь у творі ведеться від третьої особи, але світ ми бачимо таким, яким його сприймає головний герой Степан Радченко. Тому ми маємо змогу краще пізнати й самого героя.
Степан — особистість багатогранна. У ньому органічно поєднується біологічне й духовне, світле й темне, добре й зле. Письменник не ідеалізує свого героя й не судить його вчинки, він показує персонажа таким, яким він є, як поводиться під впливом обставин чи підсвідомих потреб тіла. Тому нам важко однозначно відповісти на питання, позитивним чи негативним персонажем є Радченко. Можливо, причина в тому, що Підмогильний досліджує характер Степана не як людини соціальної, а як екзистенційної, яка бореться за свій вибір. Чого ж прагне досягти в житті Степан Радченко?
Та він і сам на це запитання точно відповісти не зміг би. Вирішивши поїхати в місто навчатися, Степан мріяв повернутися в село спеціалістом, щоб привнести в нього освіту і прогрес. Він уже уявляє, як змінив би життя на селі. Йому приємно усвідомлювати свою внутрішню причетність до рідного краю, серце зігрівають світлі мрії й образи майбутнього. Він потребує села так, як село потребує його, молодого, розумного, перспективного, небайдужого спеціаліста.