Тема: захоплююча розповідь про Мартіна Вперту Голову, що отримав скарби, пішовши дорогою, яка всіх нікуди не вела.
Головна думка: «справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто».
Композиція.
Експозиція: жив у селі настирливий Мартіно, котрий довго думав про третю дорогу, яка нікуди не вела.
Зав’язка: коли він підріс, одного ранку пішов таємничою дорогою.
Розвиток дії: довго йшов Мартіно, від утоми почали боліти ноги, виникла думка повернути назад.
Кульмінація: раптом вигулькнув пес, який обнадіяв Мартіна, що він побачить людей.
Розв'язка: вродлива сеньйора нагородила Мартіна великим багатством.
***
Зачин: «На околиці села розходилися три дороги».
Основна частина: «Коли Мартіно підріс …»
Кінцівка: «Справжні скарби дістаються …»
Ознаки казки.
Слова-повтори: йшов та йшов; йду, йду; бери, бери.
Магічне число: три дороги, сто раз повторював розповідь.
Добро перемагає зло (за допитливість та настирливість Мартіно отримав винагороду).
Казка вчить: бути допитливим, наполегливо йти до мети.
Казка засуджує: відсутність прагнення до пізнання, мети, наполегливості.
Цитатна характеристика Мартіно.
Допитливий
«Мартіно питав у кожного про третю дорогу».
«А може, все-таки вона кудись приведе?»
«Не повірив, що ця дорога нікуди не веде?»
Настирливий
«Мартіно був таким настирливим, що люди прозвали його Вперта Голова».
«Продовжував думати про дорогу, що нікуди не веде».
Рішучий
«Коли Мартіно підріс, одного ранку він вийшов із села і рішуче попрямував таємничою дорогою»
Втомлений
«У Мартіно від утоми почали боліти ноги, і він навіть подумав, чи не краще повернутися назад у село».
Розумний, кмітливий
«Де пес, там житло! — вирішив Мартіно. — Або принаймні — людина».
«Як на мене, кожна дорога на світі кудись веде».
Здивований
«О! — здивувався Мартіно. — Я й не уявляв, що прийду туди, де мене знають!»
Не забуває про інших
«І Мартіно вибрав чимало речей, що йому припали до вподоби, не забув і про подарунки для своїх близьких та друзів».
Щедрий
«Мартіно обдарував усіх — і друзів, і ворогів».
Щирий, дружелюбний
«Хлопець змушений був сто разів повторювати свою розповідь про те, що з ним трапилося».
Першопроходець
«Справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто. Як Мартіно Вперта Голова».
План.
1. Три дороги на околиці села.
2. Настирливий Мартіно.
3. Дорога без кінця.
4. Втомлений мандрівник.
5. Вигулькнув пес.
6. Попереду гостинний палац.
7. Прийшов туди, де знають.
8. Не треба боятися невідомих доріг.
9. Скарби від сеньйори.
10. Повернення додому.
12. Сто розповідей про палац.
11. Дорога до болота.
12. Справжні скарби на торованій дороги.
План.
1. Дорога, що нікуди не веде.
2. Прізвисько Вперта Голова.
3. Мартіно прямує таємничою дорогою.
4. Втома та думки мандрівника.
5. До пса.
6. Дорога привела до палацу.
7. Здивування Мартіно.
8. Не треба боятися невідомих доріг.
9. Подарунки від сеньйори.
10. Мартіно повертається додому.
11. Розповіді хлопця про палац.
12. Усі повертаються ні з чим.
12. Справжні скарби на торованій дороги.
• Зпропонуйте свою назву казки.
Я б назвала казку «Дорога справжніх скарбів».
У ній розповідається про те, як одна з трьох доріг привела головного персонажа до незліченних скарбів. Усіх інших мешканців села вона вела до болота. Адже «справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто». Допитливий та настирливий Мартіно Вперта Голова довго думав про третю дорогу. Коли він підріс, то відважився піти подивитися, куди вона його приведе. Вірив, що «кожна дорога на світі кудись веде» у той час, коли інші байдужі мешканці дотримувались думки, яка здавна побутувала в селі.
За свою допитливість та настирливість тільки головний персонаж здобув велику винагороду.
Також казку можна назвати «Мартінові скарби», «Дорога та скарби для Мартіна».
НИКТО
Можете добавити вислови "розходилися три дороги", "нема кінця-краю", "де собака, там і... людина", "не повірив на слово", "багато на світі доріг", "усіх — і друзів і ворогів", "скарби дістаються лише тому, хто перший нову дорогу торує"...
Лет сорок тому назад, в С.-Петербурге на Васильевском Острове, жил-был содержатель мужского пансиона. В числе тридцати или сорока детей, обучавшихся в том пансионе, находился один мальчик, по имени Алеша, которому тогда было не более 9 или 10 лет. Родители его, жившие далеко-далеко от Петербурга, года за два перед тем привезли его в столицу, отдали в пансион и возвратились домой, заплатив учителю условленную плату за несколько лет вперёд. Алеша был мальчик умненький, миленький, учился хорошо, и все его любили и ласкали.Дни учения для него проходили скоро и приятно, но когда наставала суббота и все товарищи его спешили домой к родным, тогда Алеша горько чувствовал своё одиночество. Алеша кормил курочек, которые жили около забора в нарочно для них выстроенном домике и целый день играли и бегали на дворе. Особенно любил чёрную хохлатую, названную Чернушкою. Чернушка была к нему ласковее других.
Однажды к празднику кухарка ловила курицу, и Алеша, бросившись ей на шею, не дал убить Чернушку. Отдал кухарке за это империал — золотую монету, подарок бабушки.
После праздника лёг спать, почти уснул, но услышал, как кто-то его зовёт. К нему пришла чернушка и сказала человеческим голосом: поди за мною, я тебе покажу что-нибудь хорошенькое. Одевайся скорее! И он смело последовал за нею. Из глаз ее выходили как будто лучи, которые освещали все вокруг них, хотя не так ярко, как маленькие свечки. Они через переднюю.
— Дверь заперта ключом, — сказал Алеша; но курочка ему не отвечала: она хлопнула крыльями, и дверь сама собою отворилась.
Потом через сени, обратились они к комнатам, где жили столетние старушки-голландки. Алеша никогда у них не бывал. Курочка опять хлопнула крыльями, и дверь в старушкины покои отворилась во вторую комнату, и Алеша увидел в золотой клетке серого попугая. Чернушка сказала ничего не трогать.
Проходя мимо кошки, Алеша попросил у неё лапки... Вдруг она громко замяукала, попугай нахохлился и начал громко кричать: «Дуррак! дуррак!» Чернушка поспешно удалилась, и Алеша побежал за нею, дверь вслед за ними сильно захлопнулась...
Вдруг вошли они в залу. По обеим сторонам висели на стенах рыцари в блестящих латах. Чернушка шла впереди на цыпочках и Алеше велела следовать за собою тихонько- тихонько... В конце залы была большая дверь. Лишь только они подошли к ней, как соскочили со стен два рыцаря и бросились на чёрную курицу. Чернушка подняла хохол, распустила крылья и вдруг сделалась большая-большая, выше рыцарей, и начала с ними сражаться! Рыцари сильно на неё наступали, а она защищалась крыльями и носом. Алеше сделалось страшно, сердце в нем сильно затрепетало, и он упал в обморок.
На следующую ночь опять пришла Чернушка. Опять пошли, но в этот раз Алеша уже ничего не трогал.
Вошли они в другую залу. Чернушка ушла. Тут вошло множество маленьких людей, ростом не более как с пол-аршина, в нарядных разноцветных платьях. Они не замечали Алеши. Затем вошёл король. За то, что Алеша его министра, Алеша теперь знал урок, не уча. Король ему дал конопляную семечку. И просили ничего никому про них не рассказывать.
Начались классы, и Алеша знал любой урок. Чернушка не приходила. Алеша сначала стыдился, а потом привык.
Притом Алеша сделался страшным шалуном. Однажды учитель, не зная, что с ним делать, задал ему выучить наизусть страниц двадцать к другому утру и надеялся, что он, по крайней мере, в этот день будет смирнее. Но Алеша в этот день нарочно шалил более обыкновенного. На следующий день не мог выговорить ни слова, потому что не было семечки. Его отвели в спальню и сказали выучить урок. Но к обеду Алеша ещё не знал урок. Его опять там оставили. К ночи появилась Чернушка и вернула ему зерно, но просила исправиться.
На следующий день ответил урок. Учитель спросил, когда Алеша выучил урок. Алеша растерялся, велели принести розги. Учитель сказал, что не будет пороть, если Алеша скажет, когда выучил урок. И Алеша все рассказал, забыв про обещание, данное подземельному королю и его министру. Учитель не поверил, и Алешу высекли.
Пришла Чернушка попрощаться. Она была закована цепью. Сказала, что народу теперь придётся переселиться далеко. Попросила Алешу ещё раз исправиться.
Министр Алеше руку и скрылся под соседнюю кровать. На другой день поутру у Алеши была горячка. Недель через шесть Алеша выздоровел и старался быть послушным, добрым, скромным и прилежным. Все его снова полюбили и стали ласкать, и он сделался примером для своих товарищей, хотя уже и не мог выучить наизусть двадцать печатных страниц вдруг, которых, впрочем, ему и не задавали.
Тема: захоплююча розповідь про Мартіна Вперту Голову, що отримав скарби, пішовши дорогою, яка всіх нікуди не вела.
Головна думка: «справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто».
Композиція.
Експозиція: жив у селі настирливий Мартіно, котрий довго думав про третю дорогу, яка нікуди не вела.
Зав’язка: коли він підріс, одного ранку пішов таємничою дорогою.
Розвиток дії: довго йшов Мартіно, від утоми почали боліти ноги, виникла думка повернути назад.
Кульмінація: раптом вигулькнув пес, який обнадіяв Мартіна, що він побачить людей.
Розв'язка: вродлива сеньйора нагородила Мартіна великим багатством.
***
Зачин: «На околиці села розходилися три дороги».
Основна частина: «Коли Мартіно підріс …»
Кінцівка: «Справжні скарби дістаються …»
Ознаки казки.
Слова-повтори: йшов та йшов; йду, йду; бери, бери.
Магічне число: три дороги, сто раз повторював розповідь.
Добро перемагає зло (за допитливість та настирливість Мартіно отримав винагороду).
Казка вчить: бути допитливим, наполегливо йти до мети.
Казка засуджує: відсутність прагнення до пізнання, мети, наполегливості.
Цитатна характеристика Мартіно.
Допитливий
«Мартіно питав у кожного про третю дорогу».
«А може, все-таки вона кудись приведе?»
«Не повірив, що ця дорога нікуди не веде?»
Настирливий
«Мартіно був таким настирливим, що люди прозвали його Вперта Голова».
«Продовжував думати про дорогу, що нікуди не веде».
Рішучий
«Коли Мартіно підріс, одного ранку він вийшов із села і рішуче попрямував таємничою дорогою»
Втомлений
«У Мартіно від утоми почали боліти ноги, і він навіть подумав, чи не краще повернутися назад у село».
Розумний, кмітливий
«Де пес, там житло! — вирішив Мартіно. — Або принаймні — людина».
«Як на мене, кожна дорога на світі кудись веде».
Здивований
«О! — здивувався Мартіно. — Я й не уявляв, що прийду туди, де мене знають!»
Не забуває про інших
«І Мартіно вибрав чимало речей, що йому припали до вподоби, не забув і про подарунки для своїх близьких та друзів».
Щедрий
«Мартіно обдарував усіх — і друзів, і ворогів».
Щирий, дружелюбний
«Хлопець змушений був сто разів повторювати свою розповідь про те, що з ним трапилося».
Першопроходець
«Справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто. Як Мартіно Вперта Голова».
План.
1. Три дороги на околиці села.
2. Настирливий Мартіно.
3. Дорога без кінця.
4. Втомлений мандрівник.
5. Вигулькнув пес.
6. Попереду гостинний палац.
7. Прийшов туди, де знають.
8. Не треба боятися невідомих доріг.
9. Скарби від сеньйори.
10. Повернення додому.
12. Сто розповідей про палац.
11. Дорога до болота.
12. Справжні скарби на торованій дороги.
План.
1. Дорога, що нікуди не веде.
2. Прізвисько Вперта Голова.
3. Мартіно прямує таємничою дорогою.
4. Втома та думки мандрівника.
5. До пса.
6. Дорога привела до палацу.
7. Здивування Мартіно.
8. Не треба боятися невідомих доріг.
9. Подарунки від сеньйори.
10. Мартіно повертається додому.
11. Розповіді хлопця про палац.
12. Усі повертаються ні з чим.
12. Справжні скарби на торованій дороги.
• Зпропонуйте свою назву казки.
Я б назвала казку «Дорога справжніх скарбів».
У ній розповідається про те, як одна з трьох доріг привела головного персонажа до незліченних скарбів. Усіх інших мешканців села вона вела до болота. Адже «справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто». Допитливий та настирливий Мартіно Вперта Голова довго думав про третю дорогу. Коли він підріс, то відважився піти подивитися, куди вона його приведе. Вірив, що «кожна дорога на світі кудись веде» у той час, коли інші байдужі мешканці дотримувались думки, яка здавна побутувала в селі.
За свою допитливість та настирливість тільки головний персонаж здобув велику винагороду.
Також казку можна назвати «Мартінові скарби», «Дорога та скарби для Мартіна».
НИКТО
Можете добавити вислови "розходилися три дороги", "нема кінця-краю", "де собака, там і... людина", "не повірив на слово", "багато на світі доріг", "усіх — і друзів і ворогів", "скарби дістаються лише тому, хто перший нову дорогу торує"...
6 квітня 2020 15:54
Однажды к празднику кухарка ловила курицу, и Алеша, бросившись ей на шею, не дал убить Чернушку. Отдал кухарке за это империал — золотую монету, подарок бабушки.
После праздника лёг спать, почти уснул, но услышал, как кто-то его зовёт. К нему пришла чернушка и сказала человеческим голосом: поди за мною, я тебе покажу что-нибудь хорошенькое. Одевайся скорее! И он смело последовал за нею. Из глаз ее выходили как будто лучи, которые освещали все вокруг них, хотя не так ярко, как маленькие свечки. Они через переднюю.
— Дверь заперта ключом, — сказал Алеша; но курочка ему не отвечала: она хлопнула крыльями, и дверь сама собою отворилась.
Потом через сени, обратились они к комнатам, где жили столетние старушки-голландки. Алеша никогда у них не бывал. Курочка опять хлопнула крыльями, и дверь в старушкины покои отворилась во вторую комнату, и Алеша увидел в золотой клетке серого попугая. Чернушка сказала ничего не трогать.
Проходя мимо кошки, Алеша попросил у неё лапки... Вдруг она громко замяукала, попугай нахохлился и начал громко кричать: «Дуррак! дуррак!» Чернушка поспешно удалилась, и Алеша побежал за нею, дверь вслед за ними сильно захлопнулась...
Вдруг вошли они в залу. По обеим сторонам висели на стенах рыцари в блестящих латах. Чернушка шла впереди на цыпочках и Алеше велела следовать за собою тихонько- тихонько... В конце залы была большая дверь. Лишь только они подошли к ней, как соскочили со стен два рыцаря и бросились на чёрную курицу. Чернушка подняла хохол, распустила крылья и вдруг сделалась большая-большая, выше рыцарей, и начала с ними сражаться! Рыцари сильно на неё наступали, а она защищалась крыльями и носом. Алеше сделалось страшно, сердце в нем сильно затрепетало, и он упал в обморок.
На следующую ночь опять пришла Чернушка. Опять пошли, но в этот раз Алеша уже ничего не трогал.
Вошли они в другую залу. Чернушка ушла. Тут вошло множество маленьких людей, ростом не более как с пол-аршина, в нарядных разноцветных платьях. Они не замечали Алеши. Затем вошёл король. За то, что Алеша его министра, Алеша теперь знал урок, не уча. Король ему дал конопляную семечку. И просили ничего никому про них не рассказывать.
Начались классы, и Алеша знал любой урок. Чернушка не приходила. Алеша сначала стыдился, а потом привык.
Притом Алеша сделался страшным шалуном. Однажды учитель, не зная, что с ним делать, задал ему выучить наизусть страниц двадцать к другому утру и надеялся, что он, по крайней мере, в этот день будет смирнее. Но Алеша в этот день нарочно шалил более обыкновенного. На следующий день не мог выговорить ни слова, потому что не было семечки. Его отвели в спальню и сказали выучить урок. Но к обеду Алеша ещё не знал урок. Его опять там оставили. К ночи появилась Чернушка и вернула ему зерно, но просила исправиться.
На следующий день ответил урок. Учитель спросил, когда Алеша выучил урок. Алеша растерялся, велели принести розги. Учитель сказал, что не будет пороть, если Алеша скажет, когда выучил урок. И Алеша все рассказал, забыв про обещание, данное подземельному королю и его министру. Учитель не поверил, и Алешу высекли.
Пришла Чернушка попрощаться. Она была закована цепью. Сказала, что народу теперь придётся переселиться далеко. Попросила Алешу ещё раз исправиться.
Министр Алеше руку и скрылся под соседнюю кровать. На другой день поутру у Алеши была горячка. Недель через шесть Алеша выздоровел и старался быть послушным, добрым, скромным и прилежным. Все его снова полюбили и стали ласкать, и он сделался примером для своих товарищей, хотя уже и не мог выучить наизусть двадцать печатных страниц вдруг, которых, впрочем, ему и не задавали.