(1879-1932) Справжнє прiзвище - Панасенко. Народився в м. Iчнi на Чернiгiвщинi. Навчався в учительськiй семiнарiï. Працював учителем на Киïвщинi та Полтавщинi. Переслiдувався владою за революцiйну дiяльнiсть, був заарештований. У1910 роцi переïхав до Києва, працював у газетi "Рада". Брав участь у Першiй свiтовiй вiйнi. У 20-х роках завiдував дитячим будинком, працював учителем у трудовiй школi м. Києва. Прозаïк. Найбiльш вiдомi твори про дiтей i для дiтей: "Неслухняний глечик", "Циганка", "Свекор", "Басурмен", "Олив'яний перстень", "Приблуда", автобiографiчна повiсть "Мiй шлях". Упродовж кiлькох рокiв писав повiсть про життя Т. Шевченка, але завершив тiльки першу частину "В бур'янах", де розповiдається про дитинство поета. Доля дiтей в оповiданнях Степана Васильченка Степан Васильченко, письменник i учитель, любив дiтей i присвятив ïм чимало щирих i правдивих творiв, у яких подав цiлу галерею дитячих образiв. Вболiваючи за долю малечi з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне малювати ïхнє життя одними сумними фарбами... Не слiд навмисне гасити бадьорiсть, життєздатнiсть, радiсть життя... Дiти - героï Васильченкових оповiдань - жвавi, дотепнi, сповненi енергiï, кмiтливi, допитливi. Життя бiдняцьких дiтей - безхлiбне й невеселе, вiд недоïдання вони худi, аж свiтяться, стають сумними й зажуреними, але досить ïм ласкаве слово сказати, приголубити, i вони щиро, по-дитячому втiшаються. Та це лише початок шляху, на якому ïх чекатимуть розчарування, зiткнення з соцiальною кривдою i боротьба за людську гiднiсть. Дитячий свiт маленьких героïв, немов крапля чистоï джерельноï води, вбирає в себе i вiддзеркалює променi сонця i хмари життєвi. Дiвчина Устина ("Волошки") з любов'ю збирає букет нiжних польових волошок, щоб подарувати його вчителевi. Але, довiдавшись про його аморальнiсть, штурнула квiти до порога. Чиста дитяча душа виповнилася гнiвом i почуттям рiшучого протесту. Устина пiде з дому, наймитуватиме, аби не бачити нiкчемних людей, якi облипли брудом. З м'яким, доброзичливим гумором письменник змальовує образ Василька, який любить "старувати", тобто серйозно, по-дорослому навчати старших ("Свекор"). За зовнiшньо благополучним родинним затишком криється соцiальна кривда. Не так уже безжурно живеться батькам i старшим братам та сестрi Василька, якi зранку й до ночi важко працюють. ïхнє життя повне всiляких знегод, але вони вмiють пожартувати, посмiятися. Хлопчика життєрадiсноï вдачi, котрий любить пофантазувати i хоче збагнути запитливим дитячим розумом та серцем навколишнiй свiт, бачимо в новелi "Басурмен". Мати, сама не дуже богомiльна, примушує Семена ревно молитися. А малого зовсiм не ваблять поклони та нудне молiння перед iконами. У ньому пiдсвiдомо народжується протест проти Бога, його не лякає i картина "страшного суду", що висить у хатi. Небагатослiвнi, але глибою змiстом, проникненням у внутрiшнiй свiт героя, оповитi свiтлим лiричним серпанком - такi Васильченковi новели про дiтей.
Справжнє прiзвище
- Панасенко. Народився в м. Iчнi на Чернiгiвщинi. Навчався в учительськiй
семiнарiï. Працював учителем на Киïвщинi та Полтавщинi. Переслiдувався
владою за революцiйну дiяльнiсть, був заарештований. У1910 роцi переïхав до
Києва, працював у газетi "Рада". Брав участь у Першiй свiтовiй вiйнi. У 20-х роках
завiдував дитячим будинком, працював учителем у трудовiй школi м. Києва.
Прозаïк. Найбiльш вiдомi твори про дiтей i для дiтей: "Неслухняний глечик",
"Циганка", "Свекор", "Басурмен", "Олив'яний перстень", "Приблуда", автобiографiчна
повiсть "Мiй шлях". Упродовж кiлькох рокiв писав повiсть про життя Т. Шевченка,
але завершив тiльки першу частину "В бур'янах", де розповiдається про дитинство
поета.
Доля дiтей в оповiданнях Степана Васильченка
Степан Васильченко, письменник i учитель, любив дiтей i присвятив ïм чимало
щирих i правдивих творiв, у яких подав цiлу галерею дитячих образiв.
Вболiваючи за долю малечi з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне
малювати ïхнє життя одними сумними фарбами... Не слiд навмисне гасити
бадьорiсть, життєздатнiсть, радiсть життя...
Дiти
- героï Васильченкових оповiдань
- жвавi, дотепнi, сповненi енергiï, кмiтливi, допитливi. Життя бiдняцьких
дiтей
- безхлiбне й невеселе, вiд недоïдання вони худi, аж свiтяться, стають
сумними й зажуреними, але досить ïм ласкаве слово сказати, приголубити, i
вони щиро, по-дитячому втiшаються. Та це лише початок шляху, на якому ïх
чекатимуть розчарування, зiткнення з соцiальною кривдою i боротьба за людську
гiднiсть. Дитячий свiт маленьких героïв, немов крапля чистоï
джерельноï води, вбирає в себе i вiддзеркалює променi сонця i хмари життєвi.
Дiвчина Устина ("Волошки") з любов'ю збирає букет нiжних польових волошок, щоб
подарувати його вчителевi. Але, довiдавшись про його аморальнiсть, штурнула квiти
до порога. Чиста дитяча душа виповнилася гнiвом i почуттям рiшучого протесту.
Устина пiде з дому, наймитуватиме, аби не бачити нiкчемних людей, якi облипли
брудом.
З м'яким, доброзичливим гумором письменник змальовує образ Василька, який любить
"старувати", тобто серйозно, по-дорослому навчати старших ("Свекор"). За зовнiшньо
благополучним родинним затишком криється соцiальна кривда. Не так уже безжурно
живеться батькам i старшим братам та сестрi Василька, якi зранку й до ночi важко
працюють. ïхнє життя повне всiляких знегод, але вони вмiють пожартувати,
посмiятися.
Хлопчика життєрадiсноï вдачi, котрий любить пофантазувати i хоче збагнути
запитливим дитячим розумом та серцем навколишнiй свiт, бачимо в новелi "Басурмен".
Мати, сама не дуже богомiльна, примушує Семена ревно молитися. А малого зовсiм не
ваблять поклони та нудне молiння перед iконами. У ньому пiдсвiдомо народжується
протест проти Бога, його не лякає i картина "страшного суду", що висить у хатi.
Небагатослiвнi, але глибою змiстом, проникненням у внутрiшнiй свiт героя, оповитi
свiтлим лiричним серпанком
- такi Васильченковi новели про дiтей.
\