ответьте на вопросы по главе "максим максимыч" из героя нашего времени 1. от чьего лица ведется повествование в главе «максим максимыч»? 1) максима максимыча 2) автора 3) печорина 4) стороннего наблюдателя, который явился свидетелем происходящих событий 2. где происходят события, описанные в данной главе? 1) во владикавказе 2) в приграничной крепости 3) в санкт-петербурге 4) в екатеринограде 3. узнайте героя по описанию. «в его улыбке было что-то детское. его кожа имела какую-то женскую нежность; белокурые волосы … обрисовывали его бледный, благородный лоб, на котором … можно было заметить следы морщин …». 1) максим максимыч 2) автор 3) григорий александрович печорин 4) лакей 4. какая особенность внешности героя особенно поразила автора? 1) тонкие пальцы 2) светлые волосы и чёрные усы и брови 3) вздёрнутый нос 4) никогда не смеющиеся глаза 5. узнайте героя по описанию: « градом катился с лица его; мокрые клочки седых волос, вырвавшись из-под шапки, приклеились ко лбу его; колени его ». 1) григорий александрович печорин 2) извозчик 3) максим максимыч 4) лакей 6. куда отправлялся печорин? 1) в москву 2) в афганистан 3) в персию 4) в индию 7. укажите ответ печорина на вопрос максима максимыча: « поделывали? » 1) работал 2) путешествовал 3) служил 4) скучал 8. укажите ответ печорина на вопрос максима максимыча: «у меня остались ваши бумаги, григорий я их таскаю с думал найти вас в грузии, а вот где бог дал что мне с ними » - спросил максим максимыч. 1) «перешлите их ему по указанному адресу» 2) «что хотите! » 3) «сожгите» 4) «наделайте патронов» 9. о каких бумагах говорили максим максимыч и печорин? 1) о долговых векселях 2) о денежных ассигнациях 3) о личном дневнике 4) о записках барышень 10. кому принадлежат ниже слова? «уж я всегда говорил, что нет проку в том, кто старых друзей » 1) максиму максимычу 2) автору 3) печорину 4) хозяину гостиницы
новела відомого американського письменника о. генрі «останній листок» є однією з найкращих і найвідоміших новел нью-йоркського циклу. в новелі розповідається зворушлива історія самопожертви і самовідданої дружби трьох зовсім різних між собою людей. головними героями твору є дві дівчини – бідні початкові художниці джонсі і хью, які приїхали до нью-йорку з провінції у пошуках роботи та щастя. наприкінці осені одна з подруг важко захворіла на пневмонію. хворіючи, вона годинами дивилася у вікно, в якому було видно лише дикого плюща, який обвивав стіну сусіднього будинку. дівчина спостерігала за листям, якого з кожним днем було усе менше і менше. джонсі порівнювала це листя із своїм життям і в один із днів вирішила, що коли з плюща впаде останній лист, закінчаться і її дні на цьому світі. і ось одного дня художниці побачили, що на плющі залишився один єдиний лист, який тремтів від поривів вітру і ледь-ледь утримувався на гілці. здавалося б, вже нічого не могло врятувати джонсі життя. але минали дні, а листок все залишався на тому самому місці і не збирався відриватися та відлітати до землі. спостерігаючи таку жагу до життя маленького беззахисного листочка, джонсі й сама знайшла в собі сили боротися з хворобою і врешті решт одужала. лише з часом дівчата дізналися, що врятував життя джонсі їх добрий знайомий – старий художник – невдаха берман, який спілкувався з дівчатами і намагався як міг полегшити їнє важке життя. він жив на першому поверсі прямо під квартирою подруг і був у курсі усіх їх справ. берман багато пив, у нього був характер сварливого старого, який знущався над сентиментальністю подруг. але саме він виявився здатним на великий акт самопожертви, саме він ціною власного життя підтримує дух джонсі та рятує її від смерті. цей старий невдаха і пияк стає зразком тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на іншим і є зразком тієї людини, для якої милосердя є не окремим вчинком, а нормою життя. образ бермана набуває справжньої духовної величі, а смерть його викликає в нас таку ж біль, якби із життя пішла близька для нас людина.