Хоч Іван Малкович назвав свій твір «старосвітською баладою», проте проблеми, показані в ній, актуальні і в наші дні. Саме тому вірш змушує задуматись.
Проникливі рядки цієї «Старосвітської балади» вже стали своєрідним гімном, і його вважають за честь виконувати «під струни» зірки вітчизняної пісні.
Поет вдається до вічної теми двобою чистого добра із жорстокою сірістю буденності. Через баладу «хтось бреде собі самотньо із янголом на плечі». На цій дорозі життя його «сірий маятник» «все дужче бухка» у спину. «Стогне янгол ледь живий …» під вітром випробувань і міцними ударами долі. Та ми віримо, що цей «хтось» (я, він, ми всі!) обов’язково вистоїть, бо його веде віра у янгола — добро: «… вуста дрижать гарячі: янголе, не впадь з плеча».
Отож, цей вірш особливий. Він показує яке значення має добро в житті людей. Джерело: https://dovidka.biz.ua/z-yangolom-na-plechi-vrazhennya
Блажен, кому судьба вложила
В уста высокий дар речей,
Кому она сердца людей
Волшебной силой покорила;
Как Прометей, похитил он
Творящий луч, небесный пламень,
И вкруг себя, как Пигмальон,
Одушевляет хладный камень.
Не многие сей дивный дар
В удел счастливый получают,
И редко, редко сердца жар
Уста послушно выражают.
Но если в душу вложена
Хоть искра страсти благородной, —
Поверь, не даром в ней она;
Не теплится она бесплодно;
Не с тем судьба ее зажгла,
Чтоб смерти хладная зола
Ее навеки потушила:
Нет! — что в душевной глубине,
Того не унесет могила:
Оно останется по мне.
Души пророчества правдивы.
Я знал сердечные порывы,
Я был их жертвой, я страдал
И на страданья не роптал;
Мне было в жизни утешенье,
Мне тайный голос обещал,
Что не напрасное мученье
До срока растерзало грудь.
Он говорил: «Когда-нибудь
Созреет плод сей муки тайной
И слово сильное случайно
Из груди вырвется твоей.
Уронишь ты его не даром;
Оно чужую грудь зажжет,
В нее как искра упадет,
А в ней пробудится пожаром».
Год написания: 1826
Проникливі рядки цієї «Старосвітської балади» вже стали своєрідним гімном, і його вважають за честь виконувати «під струни» зірки вітчизняної пісні.
Поет вдається до вічної теми двобою чистого добра із жорстокою сірістю буденності. Через баладу «хтось бреде собі самотньо із янголом на плечі». На цій дорозі життя його «сірий маятник» «все дужче бухка» у спину. «Стогне янгол ледь живий …» під вітром випробувань і міцними ударами долі. Та ми віримо, що цей «хтось» (я, він, ми всі!) обов’язково вистоїть, бо його веде віра у янгола — добро: «… вуста дрижать гарячі: янголе, не впадь з плеча».
Отож, цей вірш особливий. Він показує яке значення має добро в житті людей.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/z-yangolom-na-plechi-vrazhennya