Рассмотри в галерее репродукцию картины Марка Шагала «Над городом». Почему люди изображены летящими? Есть ли сходство в том, как воспринимают Мир художник и поэт
1) Григорий Александрович Печорин показан читателю человеком весьма противоречивым. С одной стороны Лермонтов описывает его, как хладнокровного эгоиста, но с другой стороны герой показан человеком "самых честных правил". Печорин будто уже прожил жизнь когда-то, и теперь его чувства всё меньше тревожат обыденные забавы:"...Я вступил в эту жизнь, пережив ее уже мысленно." Из негативных черт героя можно выделить безразличие к человеческим слабостям:"Я смеюсь над всем на свете, особенно над чувствами...". Из-за своего эгоизма герой разрушает жизни и судьбы других людей без особой на то надобности. Однако, Печорин предстаёт перед нами человеком весьма благочестивым, ибо он всё же испытывал муки совести за участь Бэлы и, к примеру, не стал поддаваться лицемерию при встречи с Максимом Максимовичем, показав ему при встрече истинные впечатления.
2) Конечно, Григорий не был до конца хладнокровен по отношению к Бэлле, ведь даже проронил скупую слезу, узнав о смерти девушки. Это свидетельствует о том, что он жалеет о своей гадкой участи. Он страдал от того, что не умел чувствовать и искренне сострадал "жертвам" своего холодного нрава. А это говорит о том, что он всё же на сострадание.
3) В главе "Княжна Мери" автор раскрывает героя с новой стороны. Его умения играть чужими чувствами ему завладеть сердцем княжны. Его исповедь перед Мери была вполне откровенна, ведь он открыл ей пороки своего нрава. Он признаёт то что играет перед княжной "самую низкую" роль. Печорин в открытую признаётся Мери в том, что не любит её и не претендует на женитьбу с ней. Это вновь показывает его жестокость, ибо он разбил девушке сердце, невзирая на её плачевное.
4)Печорин никогда не привязывался к людям, поэтому обошёлся с Максимом Максимовичем весьма холодно. Для этого старого солдата Печорин был другом ещё с того случая на Кавказе, вот только для самого Григория Максим Максимович ничего не представлял, ибо был очередной марионеткой в его руках
Сам письменник у своєму реальному житті також не вітав всіх новинок сучасної цивілізації і ніколи не сідав за кермо автомобіля, а все своє життя їздив на велосипеді. Справжнє життя, по Бредбері, – це повнота почуттів, це життя, зігріта добром, внутрішнім горінням, мрією. Проте електронний вакуум, в якому загрузла сучасна людина, заглушає горіння людської душі, віру в диво і добро, вміння щиро любити і по-дитячому дивуватися дрібницям.
Своїми фантастичними розповідями, часто змішанням науки і мрії, великий Рей Бредбері намагається показати читачеві, що у світовому технічному прогресі люди не помічають, як доходять до надмірностей. Облаштовуючи своє життя всілякими зручностями, в нестримній гонитві за матеріальними благами, не замислюючись про екологію, все частіше заковуючи себе в бетонні гнізда, облаштовані до дрібниць електронікою, людина сама стає залізобетонною і втрачає зв’язок із землею, природою – всього того, що є основою духовності.
Оповідання «Усмішка» зображує далеке майбутнє і зруйнований світ, а в ньому чергу озлоблених людей, які у всіх прикрощах звинувачують науку і мистецтво і не пригадують минулу цивілізацію без війни. Автор описує абсурдну ситуацію: з самого раннього ранку люди стоять в черзі для того, щоб плюнути на картину – найцінніший твір мистецтва. Люди з солодким захватом згадують свята, коли вони палять книги і громлять останній автомобіль.
Однак, на їх фоні ми знайомимося з героєм розповіді Томом – маленьким хлопчиком, людиною з душею, якого зуміла зачарувати краса мистецтва. Письменник не даремно надає читачеві героя-дитину, бо він вважав незрівнянно важливим уміння зберігати дитяче сприйняття світу, коли дух захоплює від подиву, а стаючи дорослою людиною, щоб душа не закостеніла, а дитина «перелилася» в дорослого, набуваючи мудрість і життєвий досвід, але зберігаючи ту принадність, коли все по-дитячому цікаво, коли душа вміє занурюватися повністю, без залишку у вир радості і захвату.
Набагато страшніше, якщо питань більше немає, якщо таємниче і фантастичне знаходить звичні, реальні форми, якщо світ вицвітає і тьмяніє, стає плоско-зрозумілим і виникає ілюзія всезнання і всерозуміння. В своєму оповіданні «Усмішка» письменник малює уявне майбутнє і піднімає тему зруйнованої цивілізації, причому у відносно недалекому часі. Герої не знають точно, в який час проживають, але вони називають приблизно 2061 рік, який аж ніяк не за горами.
Також письменник піднімає одвічну тему: жива душа, здатна відчувати прекрасне серед чужого їй суспільства. Один з героїв твору говорить, що в цивілізації були свої хороші сторони і вірить, що знайдеться людина з душею, яка поверне не стару, а іншу, обмежену цивілізацію, таку, де всі будуть жити мирно.
Письменник намагається донести сучасним людям ідею про те, що він явно бачить всі переваги в нашій цивілізації, проте у всьому повинна бути міра, і не можна повністю механізувати людське життя. Також він свято вірить, що завжди будуть існувати люди з тонкими рухами душі і чарівна сила мистецтва здолає силу грошей. Це фантастичне оповідання написано чарівно красиво, воно переносить читачів в інший світ, проте в цій розрусі ми є тими, хто відчуває запахи, тими , кому земля пече босі п’яти, тими, хто відчуває розливи заходу і бачить, як квадратик місячного світла повзе вночі по тілу. Чудова, ласкава, добра усмішка, яка разом з душею героя охоплює і читача, а разом з місяцем ми пливемо назустріч ранку…
1) Григорий Александрович Печорин показан читателю человеком весьма противоречивым. С одной стороны Лермонтов описывает его, как хладнокровного эгоиста, но с другой стороны герой показан человеком "самых честных правил". Печорин будто уже прожил жизнь когда-то, и теперь его чувства всё меньше тревожат обыденные забавы:"...Я вступил в эту жизнь, пережив ее уже мысленно." Из негативных черт героя можно выделить безразличие к человеческим слабостям:"Я смеюсь над всем на свете, особенно над чувствами...". Из-за своего эгоизма герой разрушает жизни и судьбы других людей без особой на то надобности. Однако, Печорин предстаёт перед нами человеком весьма благочестивым, ибо он всё же испытывал муки совести за участь Бэлы и, к примеру, не стал поддаваться лицемерию при встречи с Максимом Максимовичем, показав ему при встрече истинные впечатления.
2) Конечно, Григорий не был до конца хладнокровен по отношению к Бэлле, ведь даже проронил скупую слезу, узнав о смерти девушки. Это свидетельствует о том, что он жалеет о своей гадкой участи. Он страдал от того, что не умел чувствовать и искренне сострадал "жертвам" своего холодного нрава. А это говорит о том, что он всё же на сострадание.
3) В главе "Княжна Мери" автор раскрывает героя с новой стороны. Его умения играть чужими чувствами ему завладеть сердцем княжны. Его исповедь перед Мери была вполне откровенна, ведь он открыл ей пороки своего нрава. Он признаёт то что играет перед княжной "самую низкую" роль. Печорин в открытую признаётся Мери в том, что не любит её и не претендует на женитьбу с ней. Это вновь показывает его жестокость, ибо он разбил девушке сердце, невзирая на её плачевное.
4)Печорин никогда не привязывался к людям, поэтому обошёлся с Максимом Максимовичем весьма холодно. Для этого старого солдата Печорин был другом ещё с того случая на Кавказе, вот только для самого Григория Максим Максимович ничего не представлял, ибо был очередной марионеткой в его руках
Сам письменник у своєму реальному житті також не вітав всіх новинок сучасної цивілізації і ніколи не сідав за кермо автомобіля, а все своє життя їздив на велосипеді. Справжнє життя, по Бредбері, – це повнота почуттів, це життя, зігріта добром, внутрішнім горінням, мрією. Проте електронний вакуум, в якому загрузла сучасна людина, заглушає горіння людської душі, віру в диво і добро, вміння щиро любити і по-дитячому дивуватися дрібницям.
Своїми фантастичними розповідями, часто змішанням науки і мрії, великий Рей Бредбері намагається показати читачеві, що у світовому технічному прогресі люди не помічають, як доходять до надмірностей. Облаштовуючи своє життя всілякими зручностями, в нестримній гонитві за матеріальними благами, не замислюючись про екологію, все частіше заковуючи себе в бетонні гнізда, облаштовані до дрібниць електронікою, людина сама стає залізобетонною і втрачає зв’язок із землею, природою – всього того, що є основою духовності.
Оповідання «Усмішка» зображує далеке майбутнє і зруйнований світ, а в ньому чергу озлоблених людей, які у всіх прикрощах звинувачують науку і мистецтво і не пригадують минулу цивілізацію без війни. Автор описує абсурдну ситуацію: з самого раннього ранку люди стоять в черзі для того, щоб плюнути на картину – найцінніший твір мистецтва. Люди з солодким захватом згадують свята, коли вони палять книги і громлять останній автомобіль.
Однак, на їх фоні ми знайомимося з героєм розповіді Томом – маленьким хлопчиком, людиною з душею, якого зуміла зачарувати краса мистецтва. Письменник не даремно надає читачеві героя-дитину, бо він вважав незрівнянно важливим уміння зберігати дитяче сприйняття світу, коли дух захоплює від подиву, а стаючи дорослою людиною, щоб душа не закостеніла, а дитина «перелилася» в дорослого, набуваючи мудрість і життєвий досвід, але зберігаючи ту принадність, коли все по-дитячому цікаво, коли душа вміє занурюватися повністю, без залишку у вир радості і захвату.
Набагато страшніше, якщо питань більше немає, якщо таємниче і фантастичне знаходить звичні, реальні форми, якщо світ вицвітає і тьмяніє, стає плоско-зрозумілим і виникає ілюзія всезнання і всерозуміння. В своєму оповіданні «Усмішка» письменник малює уявне майбутнє і піднімає тему зруйнованої цивілізації, причому у відносно недалекому часі. Герої не знають точно, в який час проживають, але вони називають приблизно 2061 рік, який аж ніяк не за горами.
Також письменник піднімає одвічну тему: жива душа, здатна відчувати прекрасне серед чужого їй суспільства. Один з героїв твору говорить, що в цивілізації були свої хороші сторони і вірить, що знайдеться людина з душею, яка поверне не стару, а іншу, обмежену цивілізацію, таку, де всі будуть жити мирно.
Письменник намагається донести сучасним людям ідею про те, що він явно бачить всі переваги в нашій цивілізації, проте у всьому повинна бути міра, і не можна повністю механізувати людське життя. Також він свято вірить, що завжди будуть існувати люди з тонкими рухами душі і чарівна сила мистецтва здолає силу грошей. Це фантастичне оповідання написано чарівно красиво, воно переносить читачів в інший світ, проте в цій розрусі ми є тими, хто відчуває запахи, тими , кому земля пече босі п’яти, тими, хто відчуває розливи заходу і бачить, як квадратик місячного світла повзе вночі по тілу. Чудова, ласкава, добра усмішка, яка разом з душею героя охоплює і читача, а разом з місяцем ми пливемо назустріч ранку…