Літературна розминка. Пригадайте літературні твори, у яких ідеться про перше кохання. Яким постає в них це почуття?
Доброзичливе вітання єврейською «Шолом алейхем», що в перекладі означає «Мир вам», «Здрастуйте», стало відомим у всьому світі після того, як талановитий письменник Соломон Рабинович узяв його за творчий псевдонім. Це прибране ім’я дуже личило Соломону Наумовичу, адже він був доброю, відкритою людиною, усмішка якої випромінювала тепло й щирість. Відповідним було й творче гасло митця: «Писати правду з глибини душі, кров’ю серця, але — для радості».
Соломон Рабинович народився 2 березня 1859 р. в українському місті Переяславі (нині — Переяслав-Хмельницький) у багатодітній єврейській сім’ї. Батько його був дрібним підприємцем. Дитинство Соломона минуло в містечку Воронькові неподалік від Переяслава. У ті роки він захоплювався легендами й переказами про Мазепу, Богдана Хмельницького та інших народних героїв. І романтичний фольклор, і мальовнича природа рідного краю залишили в душі письменника глибокий слід, що відобразилося в його творчості. писня писень
Пісня пісеньЮнацький роман(Уривки)Частина першаБузяБузя — пестливе ім’я, створене з Естер-Люби: Люба — Любузя — Бузя... Вона старша за мене на один рік чи, може, на два, а нам обом нема ще й двадцяти років. Тепер сідайте, будь ласка, і підрахуйте, скільки мені років і скільки їй. Та це, зрештою, не має значення. Я краще розповім вам коротенько її біографію.Мій старший брат Беня жив на селі, орендував млин, умів стріляти з рушниці, їздити верхи на коні й плавати, як чортяка. Одного разу влітку купався він у річці й потонув. Про нього сказано в приказці: «Усі гарні плавці потопають». По ньому залишилися млин, двоє коней, молода вдова з однією дитиною. Млина передали комусь іншому, коней спродали, молода вдова вийшла заміж і поїхала десь далеко, а дитину привезли до нас.То була Бузя.Що батько любить Бузю, як рідну дитину, і що мати тремтить над нею, як над єдиною дочкою, — це легко зрозуміти. Вони знайшли в ній розраду від великого горя. А я? Чому, як прийду зі школи й не знайду Бузі, мені їжа не лізе в горло? А як Бузя приходить, стає світло в усіх куточках? А як Бузя звертається до мене, я опускаю очі? А як Бузя глузує з мене, я плачу? А як Бузя...Я довго чекав, коли нарешті прийде любе, жадане свято Пасхи. Тоді я буду вільний. Гратиму з Бузею в горіхи, бігатиму подвір’ям, ходитиму до річки. Там я їй покажу, як пускають «каченят» на воду. Коли я їй кажу про що, вона мені не вірить, вона сміється. (...)Настало любе, жадане свято Пасхи.Нас обох одягли на свято в царське вбрання. Усе, що було на нас, мінилося, блищало й шелестіло. Я дивлюся на Бузю і згадую «Пісню пісень», яку вивчав перед Пасхою з учителем у школі, згадую вірш за віршем: «Прекрасна ти, подруго моя, — о, яка ж ти гарна! Очі твої, як у голубки, волосся — мов стадо кіз, що зісковзують з гори Галаадської, зубки в тебе — мов отара білих ягнят, що з річки виходять, одно в одно, губки — пурпурова стрічка, мова твоя, як мед, солодка».
Літературна розминка. Пригадайте літературні твори, у яких ідеться про перше кохання. Яким постає в них це почуття?
Доброзичливе вітання єврейською «Шолом алейхем», що в перекладі означає «Мир вам», «Здрастуйте», стало відомим у всьому світі після того, як талановитий письменник Соломон Рабинович узяв його за творчий псевдонім. Це прибране ім’я дуже личило Соломону Наумовичу, адже він був доброю, відкритою людиною, усмішка якої випромінювала тепло й щирість. Відповідним було й творче гасло митця: «Писати правду з глибини душі, кров’ю серця, але — для радості».
Соломон Рабинович народився 2 березня 1859 р. в українському місті Переяславі (нині — Переяслав-Хмельницький) у багатодітній єврейській сім’ї. Батько його був дрібним підприємцем. Дитинство Соломона минуло в містечку Воронькові неподалік від Переяслава. У ті роки він захоплювався легендами й переказами про Мазепу, Богдана Хмельницького та інших народних героїв. І романтичний фольклор, і мальовнича природа рідного краю залишили в душі письменника глибокий слід, що відобразилося в його творчості. писня писень
Пісня пісеньЮнацький роман(Уривки)Частина першаБузяБузя — пестливе ім’я, створене з Естер-Люби: Люба — Любузя — Бузя... Вона старша за мене на один рік чи, може, на два, а нам обом нема ще й двадцяти років. Тепер сідайте, будь ласка, і підрахуйте, скільки мені років і скільки їй. Та це, зрештою, не має значення. Я краще розповім вам коротенько її біографію.Мій старший брат Беня жив на селі, орендував млин, умів стріляти з рушниці, їздити верхи на коні й плавати, як чортяка. Одного разу влітку купався він у річці й потонув. Про нього сказано в приказці: «Усі гарні плавці потопають». По ньому залишилися млин, двоє коней, молода вдова з однією дитиною. Млина передали комусь іншому, коней спродали, молода вдова вийшла заміж і поїхала десь далеко, а дитину привезли до нас.То була Бузя.Що батько любить Бузю, як рідну дитину, і що мати тремтить над нею, як над єдиною дочкою, — це легко зрозуміти. Вони знайшли в ній розраду від великого горя. А я? Чому, як прийду зі школи й не знайду Бузі, мені їжа не лізе в горло? А як Бузя приходить, стає світло в усіх куточках? А як Бузя звертається до мене, я опускаю очі? А як Бузя глузує з мене, я плачу? А як Бузя...Я довго чекав, коли нарешті прийде любе, жадане свято Пасхи. Тоді я буду вільний. Гратиму з Бузею в горіхи, бігатиму подвір’ям, ходитиму до річки. Там я їй покажу, як пускають «каченят» на воду. Коли я їй кажу про що, вона мені не вірить, вона сміється. (...)Настало любе, жадане свято Пасхи.Нас обох одягли на свято в царське вбрання. Усе, що було на нас, мінилося, блищало й шелестіло. Я дивлюся на Бузю і згадую «Пісню пісень», яку вивчав перед Пасхою з учителем у школі, згадую вірш за віршем: «Прекрасна ти, подруго моя, — о, яка ж ти гарна! Очі твої, як у голубки, волосся — мов стадо кіз, що зісковзують з гори Галаадської, зубки в тебе — мов отара білих ягнят, що з річки виходять, одно в одно, губки — пурпурова стрічка, мова твоя, як мед, солодка».