Сильный колос
сочинение
лето выдалось дождливое. травы и хлеба дурели от перепоя, перли в рост и не вызревали. потом травы остановились, густым разноцветьем придавило их, и они унялись, перестали расти.
и сделалось видно высокую рожь со сплющенным колосом. она переливалась под ветром, шумела молодо и беззаботно. но однажды налетела буря с крупным дождем и градом. еще жидкую и нестойкую рожь на взгорьях прижало к земле.
«пропало жито, пропало! » — сокрушались мужики. горестно качали они головами и вздыхали, как вздыхают люди, утратив самое для себя дорогое. из древности дошла до нас и еще, слава богу, жива в крестьянах жалость к погибающему хлебу, основе основ человеческой жизни.
после бури, как бы искупая свой грех, природа одарила землю солнечными днями. рожь по ложкам и низинам стала быстро белеть, накапливать зерно и знойно куриться. а та, по взгоркам, все лежала вниз лицом и ровно бы молилась земле, просила отпустить ее. и были провалы в густой и высокой ржи, словно раны. день ото дня все горестней темнели и запекались они в безмолвной боли.
пригревало и пригревало солнце. сохла земля в поле, и под сваленной рожью прела она, прогревала стебли, и они один по одному твердели, выпрямлялись и раскачивали гибко согнувшиеся серые колосья.
ветром раскачивало рожь, сушило, гнало ее волнами, и вот уже усы пустили колосья, накололи на них солнце.
раны на поле постепенно закрылись, ровное оно сделалось, безоглядное.
катились беловатые, будто вспененные на хребтах, волны, и среди них озерной, стоялой водою все еще несмело шевелилась рожь, поднявшаяся с земли. но через неделю-две вовсе слижет зеленые проплешины и сольется поле во едином расчесе, в единый колос встанут хлеба, начнут шуметь полновластно, широко, зазвенят отвердевшим зерном и, радуясь хлебу, жизнестойкости его, хвалить будут его крестьяне, как верного друга. «сильный колос! взнял себя с земли! »
и почему ее обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
или огонь, мерцающий в сосуде?
Н. ЗаболоцкийТо що ж таке краса? Про неї так багато написано, нею захоплювалися в усі часи. Може, це природа, може, душа, може, приваблива зовнішність, а може, любов?Ось що сказано про красу в тлумачному словнику Ушакова: термін «краса» утворено від слова «красивий». А «красивий, у свою чергу, – це той, що подобається своїм зовнішнім виглядом, що вражає зір правильністю обрисів, поєднанням тонів, співвідношенням ліній».На жаль, у сучасному суспільстві таке визначення краси стало ключовим. Телебачення та засоби масової інформації щосили пропагують свої ідеали краси. Людину перетворюють на бездумну ляльку, головні цінності якої — мати якомога кращий та дорожчий вигляд. Особливо страждає від подібного впливу молодь, копіюючи своїх телевізійних кумирів, у них формується зовсім інша система життєвих цінностей, де поняття краси обмежене лише фізичними проявами.Що ж таке справжня краса? Ось такі рядки є в вірші Н. П. Ашурова:Господь красою не обидел
Ни мудреца, ни подлеца,
Но красоту души увидеть
Всегда труднее, чем лица.Як мені здається, краса — це передовсім внутрішній, душевний зміст, коли людина живе в любові й гармонії з навколишнім світом і з самою собою, займається улюбленою справою, допомагає близьким, і їй не потрібне чиєсь визнання, щоб відчувати себе щасливою. Духовна краса з першого погляду не помітна. Вона проявляється в словах та вчинках людини, у її ставленні до інших. Чуйність, доброта, підтримка, терпіння, щирість — ось неповний перелік якостей, притаманних духовно красивій людині. Така людина здатна помічати красу всюди — у природі, у творах мистецтва, в посмішці дитини, в душі перехожого.Як відомо, кожна людина бачить те, що вона хоче бачити. Ми звертаємо увагу на те, що домінує в нас. Відвернімося на мить від своїх проблем і погляньмо навколо, адже у світі стільки всього дивного і прекрасного. Краса присутня в усьому і скрізь, варто тільки захотіти звернути на неї увагу.