Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім'ї небагатого вельможі, що мав маєток у Нотгінгемпширі. На чотирнадцятому році його віддали до коледжу в Кембріджі. Але у батька не стало коштів тримати його там довше, ніж три роки.
Потім Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем. Гроші, які надсилав йому батько, він витрачав на книги з мореплавства та пов'язаних із ним галузей математики, бо мріяв стати мандрівником. Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії.
За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель "Ластівка" і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор'я.
Після плавання, за порадою друзів, він одружився з Мері Берген — дочкою власника панчішної крамниці Ермунда Бертона. Щоб поліпшити матеріальне становище сім'ї, Гуллівер вирушає у плавання на кораблі "Антилопа" в Ост-Індію. Тоді йому було приблизно 30—33 роки.
На мою думку, Гуллівер мав приємну зовнішність. Він середній на зріст, зі стрункою постаттю, каштановим волоссям, гострими рисами обличчя.
З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...", підкреслює сміливість: "Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..."
Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: ".-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..." Цьому герою притаманні такі риси як витривалість ("Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв'язати її він може тільки у згоді з радою...") і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю...").
Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..."
Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.
Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.
Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.
Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера. Тим часом Флімнап та Бол голам, вороги Гуллівера, що прагнули його знищиш, у спілці з деякими чиновниками обвинуватили його у державній зраді.
Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.
Изображая природу, русские поэты описывают родные края, среднеевропейские ландшафты, явления природы: весенний дождь, зимнюю стужу, раннюю оттепель, летний зной. В стихотворении «Первый снег» В.Я. Брюсов характеризует начало зимы и появление первого снега, когда весь мир преображается, а человек ощущает себя участником белой сказки. По-разному изображали писатели и поэты первый снег: либо натуралистически конкретно, либо с необычными поэтическими ассоциациями.
Для лирического героя В. Брюсова первый снег связан с волшебной сказкой, со сном, где есть призраки и грёзы, поэтому данное явление природы характеризуется самобытной метафорой:
Этот мир очарований. Этот мир из серебра!
Поэт играет художестве иными средствами, создавая причудливые эпитеты и метафоры. Например, цветовому эпитету белый противопоставлен антоним черно-голые. Так поэт описывает березки до появления первого снега. Лирический герой очарован открывающейся перед ним картиной, поэтому в тексте поэтического произведения много восклицательных предложений: Серебро, огни и блёстки.
Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім'ї небагатого вельможі, що мав маєток у Нотгінгемпширі. На чотирнадцятому році його віддали до коледжу в Кембріджі. Але у батька не стало коштів тримати його там довше, ніж три роки.
Потім Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем. Гроші, які надсилав йому батько, він витрачав на книги з мореплавства та пов'язаних із ним галузей математики, бо мріяв стати мандрівником. Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії.
За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель "Ластівка" і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор'я.
Після плавання, за порадою друзів, він одружився з Мері Берген — дочкою власника панчішної крамниці Ермунда Бертона. Щоб поліпшити матеріальне становище сім'ї, Гуллівер вирушає у плавання на кораблі "Антилопа" в Ост-Індію. Тоді йому було приблизно 30—33 роки.
На мою думку, Гуллівер мав приємну зовнішність. Він середній на зріст, зі стрункою постаттю, каштановим волоссям, гострими рисами обличчя.
З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...", підкреслює сміливість: "Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..."
Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: ".-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..." Цьому герою притаманні такі риси як витривалість ("Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв'язати її він може тільки у згоді з радою...") і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю...").
Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..."
Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.
Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.
Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.
Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера. Тим часом Флімнап та Бол голам, вороги Гуллівера, що прагнули його знищиш, у спілці з деякими чиновниками обвинуватили його у державній зраді.
Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.
Объяснение:
Для лирического героя В. Брюсова первый снег связан с волшебной сказкой, со сном, где есть призраки и грёзы, поэтому данное явление природы характеризуется самобытной метафорой:
Этот мир очарований.
Этот мир из серебра!
Поэт играет художестве иными средствами, создавая причудливые эпитеты и метафоры. Например, цветовому эпитету белый противопоставлен антоним черно-голые. Так поэт описывает березки до появления первого снега. Лирический герой очарован открывающейся перед ним картиной, поэтому в тексте поэтического произведения много восклицательных предложений: Серебро, огни и блёстки.