Хронологическая таблица Николая Лескова 4 февраля 1831 – родился в селе Горохово Орловской губерниии. Раннее детство Н.С. Лескова в Орле. 1841–1846 – обучение в Орловской губернской гимназии, но из-за смерти отца полный курс обучения не проходит. 1847 – принят на службу в Орловскую палату уголовного суда «с причислением ко 2-му разряду канцелярских служителей». Сюжет повести «Леди Макбет Мценского уезда» навеян службой того времени. 1849 – переезжает в Киев, где живет у своего дяди С. П. Алферьева. Устраивается работать в штат Киевской казенной палаты. Живет в Киеве до 1857 года — изучает польский язык, славянскую культуру, интересуется религией. 1853 — Лесков женится на дочери киевского коммерсанта Ольге Смирновой, без одобрения родственников. В этом браке родились сын Дмитрий (умер в младенческом возрасте) и дочь Вера. 1857 – 1860 – Лесков работает в частной фирме «Шкотт и Вилькинс», которая занимается переселением крестьян в новые земли. Все эти годы проводит в деловых поездках по России. 1861 – переезд семьи Лесковых из Киева в Петербург. Сотрудничает с газетами, начинает писать для «Отечественных записок», «Русской речи», «Северной пчелы». Пишет «Очерки винокуренной промышленности». 1862 год – поездка за границу в качестве корреспондента газеты «Северная пчела» (посещает Запанную Украину, Польшу, Чехию, Францию). Опубликовано произведение «Погасшее дело». 1863 – официальное начало писательской карьеры Николая Семеновича Лескова. Он публикует свои повести «Житие одной бабы», «Овцебык», работает над романом «Некуда». Из-за этого неоднозначного романа, отрицающего модные в то время, революционные нигилистические идеи, от Лескова отворачиваются многие литераторы, в частности издатели «Отечественных записок». Писатель публикуется в «Русском вестнике», подписываясь псевдонимом М.Стебницкий. 1865 год – написана «Леди Макбет Мценского уезда». Работа над повестью «Островитяне». 1870 – 1871 – работа над вторым, столь же «антинигилистическим», как и «Некуда», романом «На ножах». Произведение влечет за собой уже политические обвинения автора. 1873 – выходят повести Николая Лескова «Очарованный странник» и «Запечатленный ангел». Постепенно у писателя портятся отношения и с «Русским вестником». Смье Лескова угрожает безденежье. 1874 – 1883 – Лесков работает в особом отделе Ученого комитета Министерства народного просвещения по «рассмотрению книг, издаваемых для народа». Это приносит малый, но все-таки доход. 1875 – вторая поездка за границу. По возвращении пишет ряд анекдотичных очерков про священнослужителей («Мелочи архиерейской жизни», «Епархиальный суд», «Синодальные персоны» и др.). 1877 – императрица Мария Александровна положительно отзывается о романе «Соборяне». Автору сразу же удается устроиться членом учебного отдела министерства государственных имуществ. 1881 – написано одно из самых знаменитых произведений Лескова «Левша (Сказ о тульском косом Левше и о стальной блохе)». 1883 – окончательное увольнение с государственной службы. 1887 – Николай Семенович Лесков знакомится с Л.Н. Толстым, оказавшим огромное влияние на позднее творчество писателя. В своих последних произведениях Лесков критикует всю политическую систему Российской империи. Печатается под псевдонимами — В. Пересветов, Николай Понукалов, свящ. Петр Касторский, Псаломщик, Человек из толпы, Любитель часов. 5 марта (21 февраля) 1895 – Лесков умирает в Петербурге. Причиной смерти становится приступ астмы, которая мучает писателя последние 5 лет его жизни. β
Твір "Майстер і Маргарита" Михайло Булгаков писав більше десяти років, декілька разів змінював задум, але відомо, що в першому варіанті в центрі роману був Воланд — уособлення містичного шару твору.
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.