Міркуючи про свої добутки, Шолом – Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію любові. В «Пісні пісень», як у жодному іншому добутку письменника, передане це розуміння роману, адже цей переказ про чаклунство, таємницю зародженні любові й про її втрату. Роман Шолом – Алейхема нагадує поему про любов, багату метафорами й символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом – Алейхема ліричного, сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності
Перед нами – початок юного життя, коли самі чарівні мрії можуть здійснитися – і вже здійснюються в любові Шимека й Бузі. Але закони миру не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоб протистояти ім. Батько Шимека вважає, що син його змінив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тім, що він не зміг удержати любов, що ще тільки зароджувалася, не звільнив свою царівну
Добуток Шолом – Алейхема має подзаглавие «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. В «Пісні пісень» Шолом – Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття любові лише зароджується, до дорослого життя, прощанню сдетством.
Отже, добуток Шолом – Алейхема – це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненну любов. У дитинстві Шимек і Бешкетуючи минулого хазяями свого миру: «наш будинок – палац. Я – принц. Бешкетуючи – принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки – все наше, наше, наше!». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламит у біблійній «Пісні пісень». Але Бешкетуючи вже в дитинстві зштовхнулася з жорстокістю миру: батько її потонув, а мати покинула її.
Шимек почуває ворожість миру, коли дитинство вже в минулому, а любов загублена: «наш двір уже не виноградник Пануючи Соломона, що в «Пісні пісень». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання
Оповідання ведеться від першої особи, і завдяки його особливостям – звертанням до читача й повторів – читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Пересказчик час від часу повертає нас до початку роману, що був для нього початком, джерелом і прекрасною мрією, і неутолимой суму, – адже «початок, початок найпечальнейшей, краще самого радісного кінця».
Символіка й поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, що тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками покритий, червоними квіточками прикрашений квітами».
Роман проникнуть не тільки символікою библейной «Пісні пісень», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, польоті над хмарами), вогники святкових свіч і великодні молитви, символи західного сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламити, пов’язаний з героїнею роману: «Хмаринка мигнула по її прекрасному личку. І мені здається, начебто сонце раптово сховалося…Бешкетуючи перестала плакати, і вже ожило. Сонце сіяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, висвітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, начебто сонце, іде за обрії: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про своїй ніжну Суламит.
Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованої, але у фіналі пересказчик знову вертається до початку свого роману й своєму життю – адже «початок, початок найпечальнейшее, краще самого радісного кінця». Які радості й суми не принесе наступна доля героєві роману, його чарівна дитяча казка залишиться в нього пам’яті
Ліричний роман Шолом – Алейхема – один із самих поетичних добутків єврейської літератури. «Пісня пісень» написана прозою, але мова й образи вподібнюють добуток до прекрасної пісні олюбви.
Эпитеты:на высоких ногах, веснушки крупные,носик чистенький, затылок широкий, мальчик упрямый, сильный; носики задорные, в густых ельниках,
сравнения: веснушки, как золотые монетки; носик глядел попугайчиком, как и покойная мать, Настя вставала далеко до солнца; палестинка, вся красная, как кровь; белая куропатка, как будто ведьма хохочет; и вдруг стало свежо и бодро, как будто вся земля умылась;
олицетворение: и тогда деревья стонали и выли на все Блудово болото; елка нажала на сосну и сосна простонала.
метафоры: хлебнуть много всяких забот, борина Звонкая охотно открыла детям свою широкую просеку, и вот первый луч наконец-то заиграл на щеках детей
Міркуючи про свої добутки, Шолом – Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію любові. В «Пісні пісень», як у жодному іншому добутку письменника, передане це розуміння роману, адже цей переказ про чаклунство, таємницю зародженні любові й про її втрату. Роман Шолом – Алейхема нагадує поему про любов, багату метафорами й символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом – Алейхема ліричного, сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності
Перед нами – початок юного життя, коли самі чарівні мрії можуть здійснитися – і вже здійснюються в любові Шимека й Бузі. Але закони миру не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоб протистояти ім. Батько Шимека вважає, що син його змінив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тім, що він не зміг удержати любов, що ще тільки зароджувалася, не звільнив свою царівну
Добуток Шолом – Алейхема має подзаглавие «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. В «Пісні пісень» Шолом – Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття любові лише зароджується, до дорослого життя, прощанню сдетством.
Отже, добуток Шолом – Алейхема – це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненну любов. У дитинстві Шимек і Бешкетуючи минулого хазяями свого миру: «наш будинок – палац. Я – принц. Бешкетуючи – принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки – все наше, наше, наше!». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламит у біблійній «Пісні пісень». Але Бешкетуючи вже в дитинстві зштовхнулася з жорстокістю миру: батько її потонув, а мати покинула її.
Шимек почуває ворожість миру, коли дитинство вже в минулому, а любов загублена: «наш двір уже не виноградник Пануючи Соломона, що в «Пісні пісень». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання
Оповідання ведеться від першої особи, і завдяки його особливостям – звертанням до читача й повторів – читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Пересказчик час від часу повертає нас до початку роману, що був для нього початком, джерелом і прекрасною мрією, і неутолимой суму, – адже «початок, початок найпечальнейшей, краще самого радісного кінця».
Символіка й поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, що тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками покритий, червоними квіточками прикрашений квітами».
Роман проникнуть не тільки символікою библейной «Пісні пісень», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, польоті над хмарами), вогники святкових свіч і великодні молитви, символи західного сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламити, пов’язаний з героїнею роману: «Хмаринка мигнула по її прекрасному личку. І мені здається, начебто сонце раптово сховалося…Бешкетуючи перестала плакати, і вже ожило. Сонце сіяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, висвітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, начебто сонце, іде за обрії: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про своїй ніжну Суламит.
Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованої, але у фіналі пересказчик знову вертається до початку свого роману й своєму життю – адже «початок, початок найпечальнейшее, краще самого радісного кінця». Які радості й суми не принесе наступна доля героєві роману, його чарівна дитяча казка залишиться в нього пам’яті
Ліричний роман Шолом – Алейхема – один із самих поетичних добутків єврейської літератури. «Пісня пісень» написана прозою, але мова й образи вподібнюють добуток до прекрасної пісні олюбви.
Подробнее - на -
Эпитеты:на высоких ногах, веснушки крупные,носик чистенький, затылок широкий, мальчик упрямый, сильный; носики задорные, в густых ельниках,
сравнения: веснушки, как золотые монетки; носик глядел попугайчиком, как и покойная мать, Настя вставала далеко до солнца; палестинка, вся красная, как кровь; белая куропатка, как будто ведьма хохочет; и вдруг стало свежо и бодро, как будто вся земля умылась;
олицетворение: и тогда деревья стонали и выли на все Блудово болото; елка нажала на сосну и сосна простонала.
метафоры: хлебнуть много всяких забот, борина Звонкая охотно открыла детям свою широкую просеку, и вот первый луч наконец-то заиграл на щеках детей