Спираючись на зміст прочитаної повісті Баха , доведіть або спростуйте твердження ''Бачити в усіх добро і допомагати їм, аби вони й самі змогли побачити свою істинну сутність. Ось що я називаю любов'ю ''
Хайку (іноді хокку ) – це короткі вірші без рими, в яких використовується мова відчуттів для вираження емоцій і образів. Часто натхненням для хайку служать природні стихії, миті краси і гармонії або пережиті сильні емоції. Жанр поезії хайку був створений в Японії, а вже пізніше став використовуватися поетами у всьому світі, включаючи і Росію. Прочитавши цю статтю, ви зможете ближче познайомитися з хайку, а також дізнатися, як складати хайку самостійно.
Розуміння структури хайку
Ознайомтеся зі звуковою структурою хайку. Традиційне японське хайку складається з 17 «він», або звуків, розділених на три частини: 5 звуків, 7 звуків і 5 звуків. У українській мові «він» прирівнюється до стилю. З моменту своєї появи жанр хайку зазнав деяких змін, і сьогодні багато авторів хайку, ні японські, ні росіяни, не дотримуються структури з 17 складів.
Склади в українській мові можуть складатися з різної кількості літер, на відміну від японського, в якому майже всі склади однакової довжини. Тому хайку з 17 складів російською мовою може виявитися куди довше аналогічного японського, порушуючи, таким чином, концепцію глибоко опису образу кількома звуками. Як було сказано, форма 5-7-5 більше не вважається обов’язковою, однак у шкільній програмі це не зазначено, і більшість школярів вивчають хайку на основі консервативних стандартів.
Якщо, пишучи хайку, ви не можете визначитися з кількістю складів, то зверніться до японського правилом, згідно з яким хайку має читатися на одному диханні. Значить, довжина хайку українською мовою може варіюватися від 6 до 16 складів.
Наприклад, прочитайте хайку Кобаяші Ісса в перекладі В. Маркової :
Ах, не топчи траву !
Там світлячки сяяли
Вчора нічний часом.
Використовуйте хайку для зіставлення двох ідей. Японське слово кіру, що значить різка, служить для позначення дуже важливого принципу розбиття хайку на дві частини. Ці частини не повинні залежати один від одного граматично і образно.
Действие рассказа происходит в одной из сибирских деревень на реке Енисей в первые годы после гражданской войны.
Это было тяжелое время. Страна была разорена войной, люди жили бедно, им не хватало самого необходимого, прежде всего еды и многих привычных для нас вещей.
2.Рассказ "Конь с розовой гривой" автобиографичен.
Виктор Петрович Астафьев описывает свое детство.
Главный герой Витька, мальчик, потерявший рано маму, живущий у
деда и бабушки.
3.В семье Левонтьевых ребятишек было много: «были одни ребятишки, и ничего больше» . Дом их стоял обособленно и без «излишеств» : «сам собою, на просторе» , «ничего-то ему не мешало смотреть на свет белый кое-как застекленными окнами — ни забор, ни ворота, ни сенцы, ни наличники, ни ставни» . Зимой остатки изгороди: жерди, хворостины, старые доски — исчезали «в утробе русской печки, раскорячившейся посреди избы» . Как правило, печь — это центр русской избы, о которой всегда пишут и говорят с большим уважением, а здесь явно чувствуется авторская ирония: «раскорячилась посреди избы» , «ничто-то ему не мешало смотреть на свет белый» — на самом деле это означает крайнюю бедность. А у самих детей насчет отсутствия забора было свое мнение: «Зато как папа шурунет нас — бегишь и не запнешша! »
Возможно, Левонтьевская семья жила так бедно оттого, что ребятишек было много и на всех не хватало денег. Да сам хозяин дома — Левонтий частенько пил, пропивал деньги, а работать не любил.
Бабушка Левонтия корила за безделье, на что он ей отвечал: «Я, Петровна, слободу люблю! — и обводил рукой вокруг себя. — Хорошо! Как на море! Ничего глаз не угнетат! » По пьяни он колотил стекла, «ругался, гремел и плакал» . Но в душе он был добрым, так по крайней мере о нем вспоминает автор: «Дядя Левонтий плавал когда-то по морям, любил море, а я любил его» .
Эта семья так и тянула к себе героя рассказа. Мальчик жил с бабушкой один, а в многочисленной соседской семье было шумно и весело. После получки дяди Левонтия главной целью мальчика было попасть в соседский дом, где он был «окружен редкостным вниманием» . Доброта души дяди Левонтия проявлялась и в том, когда он выгонял кого-нибудь из своих детей из-за стола, чтобы усадить соседского парнишку: «Он сирота, а вы все же при родителях!» . Вспоминали его маму, все «ударялись в рев, и до того становилось жалостно в избе, и такая доброта охватывала людей, что все-все высыпалось и вываливалось на стол, и все наперебой угощали меня и сами ели уж через силу» .
Бабушка всегда пыталась остановить внука: «Нечего этих пролетариев объедать, у них самих в кармане — вошь на аркане» . И дня через три-четыре тетка Васена снова занимала у соседей денег, муки, картошек.
Описание семьи Левонтия не случайно: оно объясняет характеры героев, рассказывает нам о той тяжелой жизни сибирской деревни после гражданской войны.
Хайку (іноді хокку ) – це короткі вірші без рими, в яких використовується мова відчуттів для вираження емоцій і образів. Часто натхненням для хайку служать природні стихії, миті краси і гармонії або пережиті сильні емоції. Жанр поезії хайку був створений в Японії, а вже пізніше став використовуватися поетами у всьому світі, включаючи і Росію. Прочитавши цю статтю, ви зможете ближче познайомитися з хайку, а також дізнатися, як складати хайку самостійно.
Розуміння структури хайку
Ознайомтеся зі звуковою структурою хайку. Традиційне японське хайку складається з 17 «він», або звуків, розділених на три частини: 5 звуків, 7 звуків і 5 звуків. У українській мові «він» прирівнюється до стилю. З моменту своєї появи жанр хайку зазнав деяких змін, і сьогодні багато авторів хайку, ні японські, ні росіяни, не дотримуються структури з 17 складів.
Склади в українській мові можуть складатися з різної кількості літер, на відміну від японського, в якому майже всі склади однакової довжини. Тому хайку з 17 складів російською мовою може виявитися куди довше аналогічного японського, порушуючи, таким чином, концепцію глибоко опису образу кількома звуками. Як було сказано, форма 5-7-5 більше не вважається обов’язковою, однак у шкільній програмі це не зазначено, і більшість школярів вивчають хайку на основі консервативних стандартів.
Якщо, пишучи хайку, ви не можете визначитися з кількістю складів, то зверніться до японського правилом, згідно з яким хайку має читатися на одному диханні. Значить, довжина хайку українською мовою може варіюватися від 6 до 16 складів.
Наприклад, прочитайте хайку Кобаяші Ісса в перекладі В. Маркової :
Ах, не топчи траву !
Там світлячки сяяли
Вчора нічний часом.
Використовуйте хайку для зіставлення двох ідей. Японське слово кіру, що значить різка, служить для позначення дуже важливого принципу розбиття хайку на дві частини. Ці частини не повинні залежати один від одного граматично і образно.
Это было тяжелое время. Страна была разорена войной, люди жили бедно, им не хватало самого необходимого, прежде всего еды и многих привычных для нас вещей.
2.Рассказ "Конь с розовой гривой" автобиографичен.
Виктор Петрович Астафьев описывает свое детство.
Главный герой Витька, мальчик, потерявший рано маму, живущий у
деда и бабушки.
3.В семье Левонтьевых ребятишек было много: «были одни ребятишки, и ничего больше» . Дом их стоял обособленно и без «излишеств» : «сам собою, на просторе» , «ничего-то ему не мешало смотреть на свет белый кое-как застекленными окнами — ни забор, ни ворота, ни сенцы, ни наличники, ни ставни» . Зимой остатки изгороди: жерди, хворостины, старые доски — исчезали «в утробе русской печки, раскорячившейся посреди избы» . Как правило, печь — это центр русской избы, о которой всегда пишут и говорят с большим уважением, а здесь явно чувствуется авторская ирония: «раскорячилась посреди избы» , «ничто-то ему не мешало смотреть на свет белый» — на самом деле это означает крайнюю бедность. А у самих детей насчет отсутствия забора было свое мнение: «Зато как папа шурунет нас — бегишь и не запнешша! »
Возможно, Левонтьевская семья жила так бедно оттого, что ребятишек было много и на всех не хватало денег. Да сам хозяин дома — Левонтий частенько пил, пропивал деньги, а работать не любил.
Бабушка Левонтия корила за безделье, на что он ей отвечал: «Я, Петровна, слободу люблю! — и обводил рукой вокруг себя. — Хорошо! Как на море! Ничего глаз не угнетат! » По пьяни он колотил стекла, «ругался, гремел и плакал» . Но в душе он был добрым, так по крайней мере о нем вспоминает автор: «Дядя Левонтий плавал когда-то по морям, любил море, а я любил его» .
Эта семья так и тянула к себе героя рассказа. Мальчик жил с бабушкой один, а в многочисленной соседской семье было шумно и весело. После получки дяди Левонтия главной целью мальчика было попасть в соседский дом, где он был «окружен редкостным вниманием» . Доброта души дяди Левонтия проявлялась и в том, когда он выгонял кого-нибудь из своих детей из-за стола, чтобы усадить соседского парнишку: «Он сирота, а вы все же при родителях!» . Вспоминали его маму, все «ударялись в рев, и до того становилось жалостно в избе, и такая доброта охватывала людей, что все-все высыпалось и вываливалось на стол, и все наперебой угощали меня и сами ели уж через силу» .
Бабушка всегда пыталась остановить внука: «Нечего этих пролетариев объедать, у них самих в кармане — вошь на аркане» . И дня через три-четыре тетка Васена снова занимала у соседей денег, муки, картошек.
Описание семьи Левонтия не случайно: оно объясняет характеры героев, рассказывает нам о той тяжелой жизни сибирской деревни после гражданской войны.