Старуха изергиль. горький охарактеризуйте конфликт в каждой из легенд? что общего вы находите во всех трёх конфликтах и чем они различается между собой?

У Франції на початку 18 століття сам король носив на грудях квіти картоплі, королева прикрашала ними зачіску, а страви з картоплі щодня подавали королю до столу. Щоправда селян довелося привчати до цієї культури хитрістю. Коли картопля достигала, навколо полів ставили охорону. Думаючи, що охороняють щось цінне, селяни нишком викопували картоплю, варили її і їли. В Росії картопля приживалася з величезними труднощами. Селяни вважали за гріх вживати привезених невідомо звідки чортових яблук і навіть під страхом каторги відмовлялися їх розводити. У 19 столітті виникали картопляні бунти. Пройшло чимало часу, поки в народі зрозуміли, що картопля смачна і поживна. Цей овоч використовують для приготування легких закусок, салатів, супів, і других страв. Картопля містить білки, вуглеводи, калій, баластні речовини, вітаміни А, В1, с. У 100 г картоплі є 70 калорій. Дика картопля за декілька тисяч років до нашої ери мала велике значення у житті перших поселенців Анд. Страва, яка рятувала від голоду цілий народ, називалась “чуньо” і готувалась з проморожених, а потім просушених картоплин дикої картоплі. В Андах до цього часу індійці бережуть прислів’я: “Сушене м’ясо без “чуньо” подібне до життя без кохання”. Воно слугувало також одиницею обміну у торгівлі (“чуньо” міняли на квасолю, кукурудзу і т.д.) “Чуньо” було двох видів - біле (“тунта”) і чорне. Рецепт “чуньо” приблизно такий: картоплини розсипали під відкритим небом і залишали мокнути під дощем, сохнути під сонцем та підмерзати ночами під час приморозків; для швидкого видалення вологи картоплини після відтавання розкладували в місці, яке продував вітер і обережно перетоптували ногами. Щоб шкірка з картоплин краще злазила, їх вміщували поміж спеціальними сиром’ятними шкірами; коли готували чорне “чуньо”, почищені у вищеописаний б картоплини промивали водою, а коли готували “тунта”, то картоплини на декілька тижнів опускали у басейн з водою, після чого залишали для остаточного просушування на сонці і вітру. “Тунта” зберігало форму картоплини і було дуже легке. Після такої обробки дика картопля втрачала гіркий присмак і довго зберігалася. Якщо виникає бажання смакувати дикою картоплею, рецепт до Ваших послуг. Вперше європейці, а точніше іспанці, спробували “мучне коріння хорошого смаку” лише в середині 16 століття в Перу і назвали його трюфелем. Проте ця знахідка не досягнула берегів Європи. Пізніше іспанські та англійські кораблі робили зупинки біля берегів Чілі і запасались картоплею. Звідти перші картоплини потрапили в Іспанію, а тоді в Італію. В Європі картопля приживалася важко. Не беручи до уваги те, що іспанці першими з європейців познайомилися з цією культурою, Іспанія була останньою країною в Європі, що по-справжньому оцінила овоч. У Франції перші згадки про обробку картоплі датовані 1600 роком; її поширення натрапляло на багато перешкод аж до 18 століття.

“Капитанская дочка” – одно из самых лучших произведений А. С. Пушкина. В романе Пушкин нарисовал яркую картину стихийного крестьянского восстания.
Несомненно, главным героем в романе является Пугачев. Пушкин изображает Пугачева талантливым, смелым руководителем крестьянского восстания, подчеркивает его ум, сметливость, храбрость, героизм, гуманность, связь с народом. Все это создает облик подлинного Пугачева. Для Пушкина он выражал национальный характер русского народа.
Но в образах Пугачева и его ближайших соратников показана и слабость движения, его политическая незрелость. Образ царя – батюшки соответствовал настроениям самого народа и его представлениям о народном царе.
Пушкин очень глубоко раскрыл личность Пугачева. Так же как и рядовому крепостному крестьянину, Пугачеву свойственно недоверие и недоброжелательство ко всякому барину, хотя бы этот барин был на его стороне, как Швабрин, или сочувствовал ему лично, как Гринев. Добродушие и простосердечие Пугачева – также свойства характера народного. В одной – двух сценах внешняя величественность Пугачева окрашивается Пушкиным в юмористические тона. Однако мягкий, любовный юмор не снижает образа, вызывая не столько смех, сколько симпатию и сочувствие, с которыми относился сам поэт к своему герою. Эти сцены усиливают историческую конкретность образа Пугачева, который был для Пушкина не только вождем крестьянского восстания, потрясшего дворянское государство, но и простым казаком Емелькой Пугачевым. Однако существенное, ведущее в образе Пугачева – величие, героизм, столь импонировавшие Пушкину. Это выражено символическим образом орла, о котором говорит пугачевская сказка. Реалистическое изображение антикрепостнического движения было исторической заслугой великого поэта.