24 травня виповнюється 100 років від дня народження видатного українського живописця Георгія Степановича Меліхова.
Для більшості українців його ім’я невід’ємне від величного полотна “Молодий Т.Г.Шевченко в майстерні К.П. Брюллова”(1947). Твір, завоювавши право бути кращим в українській Шевченкіані, став класикою національного образотворчого мистецтва.
Автор картини належав до тієї генерації митців, шлях якої розпочався в 30-ті роки минулого століття - період, коли тиск влади на мистецтво набував своєї найбільшої гостроти, а протистояння художників цьому тиску - найбільшої драматичності. Теми і жанри, а також формальні рішення в проголошеному в 1934 році єдиному для всієї культури творчому методі соціалістичного реалізму були суворо регламентовані. Відстоюючи власну свободу творчості, митці змушені були йти на певні компроміси.
Однак, мистецтво Г.С. Меліхова стало підтвердженням того, що художник в певній мірі може долати тиск ідеології, залишаючись вірним собі, без фальші і патетики розповідати про події минулого, про свою епоху, зображувати людське життя та своїх сучасників.
Шляхи художника од самого початку вели його до реалістичного мистецтва, принципи якого він сповідував все життя. Першим педагогом Меліхова був колишній вихованець Петербурзької академії художеств, професор Харківського художнього інституту М.С. Федоров, вишкіл якого він з вдячністю згадував через довгі роки. З учителями йому таланило й надалі. В 1935 році Меліхов став студентом Київського художнього інституту, де навчався у таких славетних майстрів і педагогів, як Ф.Г.Кричевський, П.Г. Волокидін, К.Ф. Єлева, М.А.Шаронов, С.О.Григор’єв.
Закінчення інститутського навчання збіглося з початком Другої Світової війни.
Художник пройшов крізь її полум’я солдатом. Його рисунки, в яких закарбовані воєнні будні, зараз, більш ніж через 60 років, видаються безцінними документами епохи.
Дійсність 1950-х років не давала художникові тем, що могли його надихнути на написання великих полотен. Змушений віддавати данину офіційним замовленням, він вдавався до зображення історичних подій і образів, вирішуючи які уникав поверхового пафосу.
Віддаючи пріоритет тематичній картині, Меліхов працював в усіх живописних жанрах. Він збагатив український живопис неперевершеними натюрмортами.
Меліхов не оминув і пейзажний живопис. Особливо його привертали ті мотиви, в яких природа поставала в своїй одвічній красі. Він писав Вінничину, Карпати, Венецію, Вірменію, Крим, його старовину та морське узбережжя, Канів, Полтавщину, Чернігівщину.
В доробку майстра велике місце належало портрету. Над ним він працював впродовж всього життя, створивши цілу галерею образів своїх сучасників.
Творчий доробок Г.С.Меліхова належить до найяскравіших сторінок українського мистецтва середини і другої половини 20 століття.
Наслідуючи художні традиції реалістичного мистецтва попередніх епох,
він невтомно продовжував духовну роботу і творчі пошуки, характерні для мистецтва непідвладного швидкоплинності часу.
Объяснение:
24 травня виповнюється 100 років від дня народження видатного українського живописця Георгія Степановича Меліхова.
Для більшості українців його ім’я невід’ємне від величного полотна “Молодий Т.Г.Шевченко в майстерні К.П. Брюллова”(1947). Твір, завоювавши право бути кращим в українській Шевченкіані, став класикою національного образотворчого мистецтва.
Автор картини належав до тієї генерації митців, шлях якої розпочався в 30-ті роки минулого століття - період, коли тиск влади на мистецтво набував своєї найбільшої гостроти, а протистояння художників цьому тиску - найбільшої драматичності. Теми і жанри, а також формальні рішення в проголошеному в 1934 році єдиному для всієї культури творчому методі соціалістичного реалізму були суворо регламентовані. Відстоюючи власну свободу творчості, митці змушені були йти на певні компроміси.
Однак, мистецтво Г.С. Меліхова стало підтвердженням того, що художник в певній мірі може долати тиск ідеології, залишаючись вірним собі, без фальші і патетики розповідати про події минулого, про свою епоху, зображувати людське життя та своїх сучасників.
Шляхи художника од самого початку вели його до реалістичного мистецтва, принципи якого він сповідував все життя. Першим педагогом Меліхова був колишній вихованець Петербурзької академії художеств, професор Харківського художнього інституту М.С. Федоров, вишкіл якого він з вдячністю згадував через довгі роки. З учителями йому таланило й надалі. В 1935 році Меліхов став студентом Київського художнього інституту, де навчався у таких славетних майстрів і педагогів, як Ф.Г.Кричевський, П.Г. Волокидін, К.Ф. Єлева, М.А.Шаронов, С.О.Григор’єв.
Закінчення інститутського навчання збіглося з початком Другої Світової війни.
Художник пройшов крізь її полум’я солдатом. Його рисунки, в яких закарбовані воєнні будні, зараз, більш ніж через 60 років, видаються безцінними документами епохи.
Дійсність 1950-х років не давала художникові тем, що могли його надихнути на написання великих полотен. Змушений віддавати данину офіційним замовленням, він вдавався до зображення історичних подій і образів, вирішуючи які уникав поверхового пафосу.
Віддаючи пріоритет тематичній картині, Меліхов працював в усіх живописних жанрах. Він збагатив український живопис неперевершеними натюрмортами.
Меліхов не оминув і пейзажний живопис. Особливо його привертали ті мотиви, в яких природа поставала в своїй одвічній красі. Він писав Вінничину, Карпати, Венецію, Вірменію, Крим, його старовину та морське узбережжя, Канів, Полтавщину, Чернігівщину.
В доробку майстра велике місце належало портрету. Над ним він працював впродовж всього життя, створивши цілу галерею образів своїх сучасників.
Творчий доробок Г.С.Меліхова належить до найяскравіших сторінок українського мистецтва середини і другої половини 20 століття.
Наслідуючи художні традиції реалістичного мистецтва попередніх епох,
він невтомно продовжував духовну роботу і творчі пошуки, характерні для мистецтва непідвладного швидкоплинності часу.
1)- рождение
2)- надомное обучение
3)-1819-1821 словесное отделение Московского университета
4)-1822 поступил на службу в Государственную коллегию иностранных дел ( вскоре женился)
5)-1829 — 1830 в журнале Раича "Галатея" были опубликованы стихотворения Тютчева. ("Летний вечер", "Видение", "Бессонница", "Сны")
6)- 1836 признание поэзия Тютчева
7)-1837 назначен первым секретарем Русской миссии в Турине
( умерла жена)
8)-1839 он вступил в новый брак(самовольный отъезд в Швейцарию )
9)-1844 переехал с семьей в Россию
10)-1843 — 1850 выступил с политическими статьями "Россия и Германия", "Россия и Революция", "Папство и римский вопрос"
11)-1848 — 1849 стихотворения "Неохотно и несмело...", "Когда в кругу убийственных забот...", "Русской женщине"
12)-1854 вышел первый сборник стихотворений
13)-1858 он был назначен председателем Комитета иностранной цензуры
14)-1860 "Когда дряхлеющие силы...", 1866, "Славянам"
15)- 15 июля (27 н.с.) 1873 в Царском Селе Тютчев скончался