Тихое утро" по плану. 1)ранним утром. 2)яшка будит володю. 3)по дороге на . 4)ловят рыбу. 5)володя тонет. 6)яшка володю. 7)яшка и володя по дороге домой.
ответ:В первый день юноша выбежал на свободу, наслаждался природой, вольностью,которой так ему не хватало в монастыре. Он видел Кавказ и что-то ему говорило, что он тут жил. " И вспомнил я отцовский дом, ущелье наше, и кругом в тени рассыпанный аул..." Он начал вспоминать моменты своего детства, родителей. Ночью он прислушивался,нет ли за ним погони. Эмоции переполняли его,он плакал и кричал как дитя. А утром он пошел к воде попить, как вдруг услышал он грузинки голос молодой. Поднял взгляд и увидел прекрасную девушку. Когда он опомнился, она была уже далеко. Он почувствовал, что вот оно, человеческое общество, ведь в монастыре он был один с монахом. А ночью снова он рыдал, ведь столько лет он потерял, в этом одиночестве. И тут...о боже,вышел он..."то был пустыни вечный гость-могучий барс..." Юноша тихо ждял, когад настанет час битвы. И вот в тени ночной врага почуял он и началась схватка, не на жизнь,а на смерть. После ужасной схватки, тяжело раненый юноша одолел большую кошку. Он вышел из лесу и о,боже! тот край казался мне знаком. он снова был у монастыря, ходил он кругом.Но сил уже не было и он упал. Но его нашли. В конце концов он умер, и его похоронили,как он хотел в его любимом цветочном саду
В. Винниченко в оповіданні "Момент" стверджує: "Щастя — момент. Далі вже буде буденщина, пошлість". Невже й справді щастя таке швидкоплинне? Виходить, не слід планувати майбутнє, а жити лише сьогоднішнім днем? Спробуємо знайти відповіді на ці питання, проаналізувавши вчинки персонажів твору В. Винниченка.
Головний герой оповідання — тюремний оповідач на прізвисько Шехерезада. Він розповів своїм товаришам дивовижну історію про казкову зустріч з панною Мусею на державному кордоні. їх зустріч — дивовижний подарунок долі двом одиноким душам. Але ж чому Муся відмовилася від нього?
Вперше герої зустрічаються у повітці контрабандиста, і одразу між ними спалахнула якась іскра. Що це було? Кохання з першого погляду чи неусвідомлений потяг представників протилежних статей одне до одного? Для головного героя зв'язок з Мусею не був черговою сексуальною перемогою. Він-не хизувався тим, що Муся віддалася йому, а навпаки, все життя сумував за нею: "Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі". Як бачимо, ініціатива розлучитися, будучи на піку щастя, йшла від Мусі. Дивно, адже зазвичай жінка інстинктивно прагне бути з чоловіком все життя. Пересічна жінка, але не Муся... Сама доля врятувала її від смерті, здійснила мрію перетнути кордон, врешті, подарувала зустріч з надійним чоловіком, який був би не лише коханою людиною, а й справжнім другом... Все ж таки панна обрала самотність. Про її минуле ми не знаємо нічого. Єдине, що нам відоме,— Муся належить до тих людей, "."що дуже люблять життя". Життя, мабуть, не раз випробувало її на міцність. Від чого чи від кого вона тікає з рідної країни? Від політичних переслідувань чи від самої себе? Мені здається, що її серце роз'їдає чорний розпач. Напевне, чоловіки не раз завдавали їй болю. Тому-що Муся й говорить: "Більше цього ні ви мені, ні я вам не дамо. Наше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати!"
Як бачимо, Муся впевнена, що щастя — це сукупність коротеньких моментів. Людина все життя щасливою не може бути. Але не слід втрачати оптимізму й любові до життя. Та на мою думку, руйнувати щастя власними ж руками — не помилка, а виклик долі. Як склалося б життя героїв, якби вони не пішли у різні боки, ми не знаємо. Олександр Олесь, ніби погоджуючись з Винниченковою Мусею, говорить: "Лови летючу мить життя..."
Я згодна з ним, але не слід забувати, що своїми необдуманими вчинками ми можемо завдати болю близьким людям на все життя.
ответ:В первый день юноша выбежал на свободу, наслаждался природой, вольностью,которой так ему не хватало в монастыре. Он видел Кавказ и что-то ему говорило, что он тут жил. " И вспомнил я отцовский дом, ущелье наше, и кругом в тени рассыпанный аул..." Он начал вспоминать моменты своего детства, родителей. Ночью он прислушивался,нет ли за ним погони. Эмоции переполняли его,он плакал и кричал как дитя. А утром он пошел к воде попить, как вдруг услышал он грузинки голос молодой. Поднял взгляд и увидел прекрасную девушку. Когда он опомнился, она была уже далеко. Он почувствовал, что вот оно, человеческое общество, ведь в монастыре он был один с монахом. А ночью снова он рыдал, ведь столько лет он потерял, в этом одиночестве. И тут...о боже,вышел он..."то был пустыни вечный гость-могучий барс..." Юноша тихо ждял, когад настанет час битвы. И вот в тени ночной врага почуял он и началась схватка, не на жизнь,а на смерть. После ужасной схватки, тяжело раненый юноша одолел большую кошку. Он вышел из лесу и о,боже! тот край казался мне знаком. он снова был у монастыря, ходил он кругом.Но сил уже не было и он упал. Но его нашли. В конце концов он умер, и его похоронили,как он хотел в его любимом цветочном саду
В. Винниченко в оповіданні "Момент" стверджує: "Щастя — момент. Далі вже буде буденщина, пошлість". Невже й справді щастя таке швидкоплинне? Виходить, не слід планувати майбутнє, а жити лише сьогоднішнім днем? Спробуємо знайти відповіді на ці питання, проаналізувавши вчинки персонажів твору В. Винниченка.
Головний герой оповідання — тюремний оповідач на прізвисько Шехерезада. Він розповів своїм товаришам дивовижну історію про казкову зустріч з панною Мусею на державному кордоні. їх зустріч — дивовижний подарунок долі двом одиноким душам. Але ж чому Муся відмовилася від нього?
Вперше герої зустрічаються у повітці контрабандиста, і одразу між ними спалахнула якась іскра. Що це було? Кохання з першого погляду чи неусвідомлений потяг представників протилежних статей одне до одного? Для головного героя зв'язок з Мусею не був черговою сексуальною перемогою. Він-не хизувався тим, що Муся віддалася йому, а навпаки, все життя сумував за нею: "Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі". Як бачимо, ініціатива розлучитися, будучи на піку щастя, йшла від Мусі. Дивно, адже зазвичай жінка інстинктивно прагне бути з чоловіком все життя. Пересічна жінка, але не Муся... Сама доля врятувала її від смерті, здійснила мрію перетнути кордон, врешті, подарувала зустріч з надійним чоловіком, який був би не лише коханою людиною, а й справжнім другом... Все ж таки панна обрала самотність. Про її минуле ми не знаємо нічого. Єдине, що нам відоме,— Муся належить до тих людей, "."що дуже люблять життя". Життя, мабуть, не раз випробувало її на міцність. Від чого чи від кого вона тікає з рідної країни? Від політичних переслідувань чи від самої себе? Мені здається, що її серце роз'їдає чорний розпач. Напевне, чоловіки не раз завдавали їй болю. Тому-що Муся й говорить: "Більше цього ні ви мені, ні я вам не дамо. Наше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати!"
Як бачимо, Муся впевнена, що щастя — це сукупність коротеньких моментів. Людина все життя щасливою не може бути. Але не слід втрачати оптимізму й любові до життя. Та на мою думку, руйнувати щастя власними ж руками — не помилка, а виклик долі. Як склалося б життя героїв, якби вони не пішли у різні боки, ми не знаємо. Олександр Олесь, ніби погоджуючись з Винниченковою Мусею, говорить: "Лови летючу мить життя..."
Я згодна з ним, але не слід забувати, що своїми необдуманими вчинками ми можемо завдати болю близьким людям на все життя.