Серед великої народнопісенної спадщини сербського фольклору особливо виділяються твори, що стосуються великої битви сербів із турками в 1389 році. Ніяких відомостей про цю тяжку для сербського народу битву, окрім фольклорних записів, немає, тому вчені складають різні гіпотези стосовно самої битви саме за народними піснями та баладами щодо перебігу бойових дій. Слід також зауважити, що битва в Косово згадується в багатьох піснях навіть родинно-побутової тематики, але в основному для того, щоб дати глибшу характеристику побуту сербів чи стосунків у родині. Сербський фольклорний твір «Смерть матері Юговичів» має всі ознаки балади, що характерні для фольклору слов'янських народів: героїко-фантастичний зміст, напружений сюжет, трагічний характер. Сюжет цієї балади не загострений, але напружений: мати проводжає на війну дев'ятьох синів і свого чоловіка Юг-Богдана; у нерівній битві полягли смертю відважні дев'ять Юговичів і їхній батько. Сповнена смутку й лихого передчуття, жінка у відчаї звертається до Бога з проханням дати їй «орлині зіниці», щоб серед поля бою розшукати своїх синів та чоловіка, та «широкі лебедині крила», аби полинути до них на до чи для розради. Вона отримала такий подарунок від Бога, та було запізно — загинули її любі чоловіки. Смуток жінки ніби передається всьому живому довкола: співчуваючи їй, «собаки загарчали», чути «клекіт соколиний», навіть «застогнали коні». Повтор слів «Серце матері залізним стало, не кричала мати й не ридала» підкреслює мужність жінки, охопленої горем і тугою за рідними кровинками. Балада має виразні образи-символи. Образ коня — незмінного й вірного друга воїна — наскрізь проходить через увесь твір, даючи можливість відчути глибину страждання жінки, бо порушені життєві й родинні стосунки. Дев'ять соколів, яких побачила мати біля загиблих синів, — це символ дев'яти життів хоробрих воїнів. Мужньо сприйняла жінка це горе, однак усе її єство повстало проти того, що такі юні життя в розквіті сил загинули, що ніколи не побачить вона ні синів своїх, ні коханого чоловіка, і не витримала мати й дружина:
Мати в печалі голову схилила, І від горя розірвалось серце, Від печалі за синами коханими І за старим Богданом Югом.
Отже, балада сербського фольклору «Смерть матері Юговичів» дає нам яскравий взірець народнопісенної творчості, що зберігає не лише історичні факти, але й глибинне переживання тих подій, на яких засновано твір.
Сербський фольклорний твір «Смерть матері Юговичів» має всі ознаки балади, що характерні для фольклору слов'янських народів: героїко-фантастичний зміст, напружений сюжет, трагічний характер. Сюжет цієї балади не загострений, але напружений: мати проводжає на війну дев'ятьох синів і свого чоловіка Юг-Богдана; у нерівній битві полягли смертю відважні дев'ять Юговичів і їхній батько. Сповнена смутку й лихого передчуття, жінка у відчаї звертається до Бога з проханням дати їй «орлині зіниці», щоб серед поля бою розшукати своїх синів та чоловіка, та «широкі лебедині крила», аби полинути до них на до чи для розради. Вона отримала такий подарунок від Бога, та було запізно — загинули її любі чоловіки.
Смуток жінки ніби передається всьому живому довкола: співчуваючи їй, «собаки загарчали», чути «клекіт соколиний», навіть «застогнали коні». Повтор слів «Серце матері залізним стало, не кричала мати й не ридала» підкреслює мужність жінки, охопленої горем і тугою за рідними кровинками. Балада має виразні образи-символи. Образ коня — незмінного й вірного друга воїна — наскрізь проходить через увесь твір, даючи можливість відчути глибину страждання жінки, бо порушені життєві й родинні стосунки. Дев'ять соколів, яких побачила мати біля загиблих синів, — це символ дев'яти життів хоробрих воїнів. Мужньо сприйняла жінка це горе, однак усе її єство повстало проти того, що такі юні життя в розквіті сил загинули, що ніколи не побачить вона ні синів своїх, ні коханого чоловіка, і не витримала мати й дружина:
Мати в печалі голову схилила,
І від горя розірвалось серце,
Від печалі за синами коханими
І за старим Богданом Югом.
Отже, балада сербського фольклору «Смерть матері Юговичів» дає нам яскравий взірець народнопісенної творчості, що зберігає не лише історичні факти, але й глибинне переживання тих подій, на яких засновано твір.