Соловейко... Кому в Україні не відома ця дзвінкоголоса пташка? Хто не насолоджувався неперевершеним співом солов'я?
Я живу у Харкові. У мальовничих гаях поблизу міста, біля річок і ставків у середині травня можна почути спів соловейка. Я не раз бував з батьками о цій порі за містом. Ми слухали спів солов'я, але я жодного разу не бачив цю пташку, скільки не придивлявся до зелених хащів. Соловейко наче кепкував з мене: і не відлітав далі, і залишався невидимим. Я ж так старався його розгледіти. Мені було цікаво, яке воно, те загадкове створіння, здатне так гарно, так натхненно співати. У Костянтини Малицької в художньому описі я знайшла відповіді на мої роздуми про загадкову сіру пташку весни. Авторка опису розповіла про солов'я так, ніби вона розповідала про людину. Читати її твір цікаво й корисно.
Прилітають солов'ї з вирію тихо і непомітно. Вони не галасують про свій приліт як дикі гуси чи журавлі. їх не чути й не видно до того часу, коли тихого травневого надвечір'я навколишній світ не наповниться солодким неперевершеним співом.
Солов'їна пісня — це не лише гімн весні, це гімн коханню. Адже співає соловей тоді, коли його подруга висиджує у гніздечку солов'ят. Багато цікавого розповіла авторка опису про характер солов'я, про його звички. Виявляється, співають солов'ї і в клітці. Але пісня в неволі зовсім інша: "Ся піснь — піснь неволі, сумна, уривиста, наче та думка в'язня, що, відбившись об мури таємниці, назад глухим гомоном повертає в грудь невільника. Лиш піснь на свободі справжньою є піснею!"
Я люблю весну, люблю наші родинні поїздки за місто. Я люблю милуватися сосновими лісами і березовими гаями, люблю дивитися на дзеркальну гладь ставків і озер. Люблю слухати солов'їний спів. Мені досі не пощастило побачити дзвінкоголосого птаха весни. Можливо; я його колись і побачу, але твердо знаю, що ніколи в житті не триматиму солов'я у клітці. Нехай собі співає на волі, подалі від гамірливих вулиць міста.
Я живу у Харкові. У мальовничих гаях поблизу міста, біля річок і ставків у середині травня можна почути спів соловейка. Я не раз бував з батьками о цій порі за містом. Ми слухали спів солов'я, але я жодного разу не бачив цю пташку, скільки не придивлявся до зелених хащів. Соловейко наче кепкував з мене: і не відлітав далі, і залишався невидимим. Я ж так старався його розгледіти. Мені було цікаво, яке воно, те загадкове створіння, здатне так гарно, так натхненно співати. У Костянтини Малицької в художньому описі я знайшла відповіді на мої роздуми про загадкову сіру пташку весни. Авторка опису розповіла про солов'я так, ніби вона розповідала про людину. Читати її твір цікаво й корисно.
Прилітають солов'ї з вирію тихо і непомітно. Вони не галасують про свій приліт як дикі гуси чи журавлі. їх не чути й не видно до того часу, коли тихого травневого надвечір'я навколишній світ не наповниться солодким неперевершеним співом.
Солов'їна пісня — це не лише гімн весні, це гімн коханню. Адже співає соловей тоді, коли його подруга висиджує у гніздечку солов'ят. Багато цікавого розповіла авторка опису про характер солов'я, про його звички. Виявляється, співають солов'ї і в клітці. Але пісня в неволі зовсім інша: "Ся піснь — піснь неволі, сумна, уривиста, наче та думка в'язня, що, відбившись об мури таємниці, назад глухим гомоном повертає в грудь невільника. Лиш піснь на свободі справжньою є піснею!"
Я люблю весну, люблю наші родинні поїздки за місто. Я люблю милуватися сосновими лісами і березовими гаями, люблю дивитися на дзеркальну гладь ставків і озер. Люблю слухати солов'їний спів. Мені досі не пощастило побачити дзвінкоголосого птаха весни. Можливо; я його колись і побачу, але твердо знаю, що ніколи в житті не триматиму солов'я у клітці. Нехай собі співає на волі, подалі від гамірливих вулиць міста.