Константин"Каждый погибший откупает у гибели другого. Павлик дал себя сжечь, чтобы жил я. А я плохо распорядился его подарком. Надо все время помнить о подвиге ушедших; быть может, тогда исчезнет зло и исполнится самая заветная человеческая мечта — вернуть к жизни погибших…" Ю. Нагибин. По-моему этой цитаты из рассказа, достаточно, чтобы ответить на все вопросы... Хотя по-моему, самая сильная мысль следующая - "Прощение предательства немногим отличается от самого предательства." И тут стоит многим призадуматься... Насколько я помню, этот рассказ написан по реальным событиям, и есть реальные прототипы... И конечно, то что рассказ начинается с цитаты из А.С. Пушкина "Мой первый друг, мой друг бесценный…" И самое главное - "Если мерить мою жизнь последним поступком Павлика, разве могу я считать, что ни в чем не виноват? Нет. Виноват"
Головний персонаж твору — Герасим Калитка — простий селянин, який тяжким трудом і визискуванням нажив досить великі гроші. Ще відчувається, що колись він мав добрі нахили: сам постійно працює, любить землю. Про це свідчать його слова: «Ох земелько, свята земелько — Божа ти донечко!» Але жадоба грошей, бажання ще більше розбагатіти перетворюють добрі риси Калитки на вади. Він не тільки працює сам, а й буквально замучує роботою родину і наймитів. Він сам про це говорить: «...Недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає...» Синові Герасим не дає найменшого перепочинку і вирішує його долю згідно тільки зі своїми планами наживи. Хіба ж це нормально, коли людина спершу погоджується одружити сина з наймичкою, а потім вирішує посватати для нього дочку багатія, та ще й відверто заявляє: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу... Мені треба невістку з приданим, з грішми»? Виявляється, що посватати Мотрю Герасим обіцяв лише для того, «щоб вона старалася на роботі». Взагалі у ставленні до наймитів Калитка проявляє себе як надзвичайно жорстока і скупа людина. Жадоба збагачення відбирає у нього всі людські почуття. Він не дає робітникам ні поспати, ні нормально поїсти, н Богу, хоча молитва тоді була святою справою. Причому сам Калитка не вважає свою поведінку неправильною, а навпаки, пишається нею: «Вже ж я їм і отченаша даю! Як затоплю, то зараз і на землі». Дії Герасима стають дедалі безглуздішими і жорстокішими, свою скупість він не дає робітникові взяти з собою на працю шматок хліба: «Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають». Щоб не трудити в неділю коней, Калитка примушує дружину йти пішки три версти до церкви. Він не спить ночей через заздрощі до сусіда Жолудя, який, на думку Тераса, розбагатів нечесним шляхом. Зі свого кума Савки Калитка вимагає не лише відсотки з позичених грошей, а ще й запродаж на його воли. Та й сам Савка зізнається, що за гроші й душу чортові ладен продати. Саме через гроші Савка погоджується на фінансову махінацію і навіть погрожує Герасиму ножем. Через ці ж гроші немає спокою в його родині: «А ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема — і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар!» Щоправда, Савка врешті зміг отямитись, і приклад Герасима ав йому доброю наукою: «Буде здоров'я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає». Для Калитки ж шансів на видужування немає. Гроші згубили його остаточно. Він не задумується над тим, що його махінації з фальшивими грішми — це злочин. Його не може зупинити навіть страх суду — настільки сильна в ньому жадоба грошей і прагнення помститися Пузиреві за зневагу. Усі мрії Герасима крутяться навколо одного й того ж: «...Всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина! Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!.. Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!» Саме тому втрата грошей для Калитки стає катастрофою. Навіть після того, як його витягли з петлі, Герасим упевнений: «Краще смерть, ніж така потеря». Але якщо розібратися, то що він втратив? Не свою землю, не все майно, а «Смоквинову землю», яка йому не належала. От що з людиною зробили гроші! Та й на інших персонажах п'єси позначився їх згубний вплив. Наприклад, Роман уже йде шляхом батька і легко відмовляється від одруження з Мотрею. Він не має почуття власної гідності, тому спершу турбується, чи не обдурять їх з приданим, а потім, коли його не пустили і в хату до Пузиря, все ж залишається у нього на кухні купити свиней. Так само і Мотря: їй відмовили в одруженні, але вона все одно погоджується вийти за Романа. Отже, на прикладі багатьох персонажів І. Карпенко-Карий переконливо показав, як спотворюють людську душу гроші, якщо людина не вміє опиратися їх згубному впливові.
