В конце трагедии главы обоих семейств обещают воздвигнуть памятник Ромео и Джульетте. Попробуйте создать словесный проект памятника Ромео и Джульетте. Напишите, каким, по- вашему мнению, должен быть этот памятник. ответ аргументируйте.
С Василисой Егоровной мы знакомимся одновременно с главным героем повести Петром Гриневым. И так же, как и он, оказываемся смущены и удивлены видом жены коменданта: “У окна сидела старушка в телогрейке и с платком на голове. Она разматывала нитки... ”. И внешность, и одежда, и занятие Василисы Егоровны не соответствовали ее положению жены коменданта. Этим автор, на мой взгляд, подчеркивал происхождение Василисы Егоровны из народа. На это же указывала и речь ее, насыщенная пословицами, и обращение к Гриневу любить и жаловать. Садись, батюшка”. Мужа своего Василиса Егоровна уважала, называла его и в глаза и за глаза по имени и отчеству. Но, как и всякая сильная женщина, чувствовала над ним превосходство.
Коли я читав повість А. Я. Чайковського "За сестрою", мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.
Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.
Гадаю, образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.
С Василисой Егоровной мы знакомимся одновременно с главным героем повести Петром Гриневым. И так же, как и он, оказываемся смущены и удивлены видом жены коменданта: “У окна сидела старушка в телогрейке и с платком на голове. Она разматывала нитки... ”. И внешность, и одежда, и занятие Василисы Егоровны не соответствовали ее положению жены коменданта. Этим автор, на мой взгляд, подчеркивал происхождение Василисы Егоровны из народа. На это же указывала и речь ее, насыщенная пословицами, и обращение к Гриневу любить и жаловать. Садись, батюшка”. Мужа своего Василиса Егоровна уважала, называла его и в глаза и за глаза по имени и отчеству. Но, как и всякая сильная женщина, чувствовала над ним превосходство.
Коли я читав повість А. Я. Чайковського "За сестрою", мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.
Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.
Гадаю, образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.
Объяснение: