Владимир Высоцкий Наводчица
— Сегодня я с большой охотою
Распоряжусь своей субботою,
И если Нинка не капризная,
Распоряжусь своею жизнью я!
— Постой, чудак, она ж наводчица!
Зачем?
— Да так, уж очень хочется!
— Постой, чудак, у нас — компания,
Пойдём в кабак, зальём желание!
— Сегодня вы меня не пачкайте,
Сегодня пьянка мне — до лампочки:
Сегодня Нинка соглашается,
Сегодня жисть моя решается!
— Ну и дела же с этой Нинкою!
Она жила со всей Ордынкою!
И с нею спать ну кто захочет сам!..
— А мне плевать — мне очень хочется!
Сказала: любит! Всё, замётано!
— Отвечу: рупь за сто, что врёт она!
Она ж того…
Ко всем ведь просится…
— А мне чего — мне очень хочется!
— Она ж хрипит, она же грязная,
И глаз подбит, и ноги разные,
Всегда одета как уборщица…
— Плевать на это — очень хочется!
Все говорят, что не красавица.
А мне такие больше нравятся.
Ну что ж такого, что наводчица?
А мне ещё сильнее хочется!
Какой размер у этой песни. Какие выразительные средства(пример:эпитеты"шумные улицы")
И о чём оно
Енгельгардт віддав мене на чотири роки «разных живописных дел цеховому мастеру, некоему Ширяеву». Я брав участь в оздобленні приміщень сенату і синоду. Мені все цікаво. Петербург – величезне місто, я бував у різних митців.
Іван Сошенко. Одного разу в Літньому саду я побачив цього юнака, що перемальовував статуї. Познайомив його з видатними діячами російської й української культур: Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою. Друзі вирішили визволити його з кріпацтва. Для цього вони розіграли в лотерею портрет В.Жуковського (демонстрація портрета В. Жуковського), написаний К.Брюлловим, і за 2 500 крб. викупили Тараса у поміщика. Це сталося 22 квітня 1838 року.
Тарас Шевченко. Я був щасливий, на деякий час в мене навіть вселився світський біс. Але мене тягло малювати. Я вчився. Невдовзі рада Академії мистецтв нагородила мене трьома срібними медалями за картини.
Все частіше захоплювала мене література. Перші твори мої опублікував Є.Гребінка, а пізніше, 1840 року, я написав 8 творів і об’єднав назвою «Кобзар».
3.Учень виступає із самостійно підготовленим повідомленням.
Історія написання та видання вірша «Думка» («Тече вода в синє море…»).
Є. Гребінка в листі до Г.Ф. Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 р. про передання Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка»: «Він мені дав гарних стихів на збірник». Автограф не відомий. У кінці 1838 року Шевченко передав Є. Гребінці текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі «Ластівка».
У першодруці вірш помилково приєднано до поезії «На вічку пам'ять Котляревському». У складальному рукопису «Ластівки» ці вірші містились як окремі твори: під поезією «На вічну пам'ять Котляревському» рукою переписувача було написано: «Т. Шевченко», вірш «Тече вода в синє море…» поет підписав власноручно: «Т. Шевченко».
Теорія літератури. Запис до літературознавчого словничка.
Ліричний твір – художній твір, у якому через образ ліричного героя висловлюються авторські думки, емоції, почуття..Виразне читання.
Учитель, а потім кілька учнів виразно читають вірш «Думка» («Тече вода в синє море…».Складання паспорта вірша.
Ваня жил в деревне,когда началась война,отец ушёл на фрон,где вскоре погиб.Ваня остался с мамой,бабушкой и младшей сестрой,но деревню оккупировали немцы.Мать не отдавала корову, немцы её пристрелили,а сестра и бабка умерли с голоду.Ваня остался круглым сиротой,и когда деревню сожгли,пошёл "собирать куски»" с сумой.Попал в детский изолятор,еле выжил от чесотки и тифа,но сбежал от жандармов.Три года Ваня жил в лесу,прячась от людей и мечтая перейти линию фронта,чтобы попасть к "своим".
Исхудавший,измождённый двенадцатилетний Ваня выживал,как мог,не доверяя никому,прячась,как собака.Скитание по лесам и болотам,поиск еды и воды,привели его навстречу судьбе,к разведчикам.Катаев изобразил Ваню Солнцева истощённым,худым подростком,который выглядел лет на 9-ть в свои 12-ть. Светлая,нечёсаная шевелюра,веснушчатое лицо и голубые,огромные глаза,в которых застыл ужас пережитого.Обладая живым характером и будучи смышлёным,не по годам ,Ваня тянулся к жизни,букварь в его сумке горит о тяге к знаниям.Повзрослев,в 12-ть лет и осознав всю тяготу лишений,Ваня не сломался,потеряв всю семью и дом,он нашёл дружную солдатскую семью,став сыном полка.