Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти.
Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.
Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.
Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.
— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками. — І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.
В Москве на деньги, заработанные им в кузне, росла и училась девочка-сирота. Двадцать пять лет он работал в кузне, никогда не ел сахару, «чтоб она ела его» . Девочка «знала, чем болел Юшка, и теперь сама окончила ученье на врача и приехала сюда, чтоб лечить того, кто ее любил больше всего на свете и кого она сама любила всем теплом и светом своего сердца…» . Девушка не застала Юшку в живых, но осталась в этом городе и всю свою жизнь посвятила чахоточным больным. «И все ее знают в городе, называя дочерью доброго Юшки, позабыв давно самого Юшку и то, что она не приходилась ему дочерью».
Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти.
Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.
Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.
Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.
— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками. — І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.