Впиши из стихотворения Шатёр природы олицетворения, сравнения, эпитеты.

Патріотизм - це одна із ланок людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм - величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь виховує великих, сильних людей, які не рахуються із ціною свого життя і здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям. Та нажаль у нашому сучасному українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїзджає багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному українському місту, де значна частина населення навіть не знає української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із різних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культура зайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б! Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни повели б державу вперед. Та не судилося...

Любовь и природа – любимые темы А. Фета. Неброская красота русской природы, отраженная в его поэзии, своеобразна. Фет замечает неуловимые ее переходные состояния : как художник – пейзажист он рисует словами, находя все новые и новые оттенки и звуки. Такой представлена вся романтическая поэтика писателя, сформированная в 50-х годах. Это целый цикл : «Весна» , «Лето» , «Осень» , «Снега» , «Гадания» , «Вчера и ночи» , «Море» . 
Для поэта природа – источник радости, философского оптимизма и неожиданных открытий. Ярким примером является лирическое произведение «Учись у них – у дубы, у березы» . Конечно, здесь перед нами развернута метафора. Философско–психологический подтекст стихотворения очевиден. Дуб – символ стойкости, крепости, силы. Береза – символ жизне противостояния невзгодам, гибкости, жизнелюбия. Опорными словами являются зима – невзгоды, весна – полнокровная, свободная жизнь. Речь в стихотворении, следовательно, идет о том, что человек должен мужественно сносить удары судьбы и верить в неотвратимость перемен. 
Фет видит своеобразный приют человеческой души в природе, поэтому призывает людей учиться у деревьев. В этом ему побудительные предложения в первой строфе стихотворения. Вероятно, он видел в природе то совершенство, ту гармонию, которой так не хватало ему в жизни. Как в природе наступает весна, «теплом и жизнию дыша» , воскрешает деревья к новой жизни, пробуждает все вокруг, так и в жизни человека наступает период «ясных дней» , его «скорбящая душа переболит для новых откровений» . Фет уверен, что природа может решить загадки тайны человеческого бытия. Через природу он постигает тончайшую психологическую правду о человеке.