Головні герої: Скрудж, його сестра Фен та племінник, привид Марлей, Духи Головний герой «Різдвяна пісня в прозі» – власник торгового союзу «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та прикрий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свята, вважав це нісенітницею, не вмів радіти. Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлей, про який він давно забув. Привид Марлей розповів, як він тепер кається і страждає від того, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Настоящого і Духом Майбутнього Різдва. Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє до йому багато чого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною – давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клерка Боба, привітно ставився до племінника – сина улюбленої сестри Фен.
Гончие сразу подвалили к ней и, когда мы выскочили на поляну, уже обложили лося кругом, заливались, хрипели, исходили яростью.
Наклонив голову к земле, он мрачно глядел на собак и вдруг выбрасывал вперёд ногу - страшное живое копьё.
Один удар пришёлся в берёзку - она рухнула, как срубленная топором.
Мы с Булыгой долго бегали вокруг, ругались, трубили в рога, но никак не могли оторвать собак от лося.
Этого лося хорошо знают деревенские жители. Они боятся его, считают, что он "хулиган", "архаровец". Когда-то он будто погнался за молодой бабой, нападал на коров, приходил много раз в деревню и подолгу стоял у Миронихина дома. Чуть ли не спрашивал: "А где Мирониха?"
Один раз он и меня сильно перепугал.
Затаившись, ждал я на лесном болоте уток, когда вдруг услышал в орешнике треск сучьев и тяжёлое дыхание "архаровца".
Багровый на закате, огромный, ободранный, тонконогий, он вышел на поляну и стал в десяти шагах, глядя на меня.
Я поглубже ушёл в ёлку, а он всё глядел на меня, раздувая ноздри, шевеля тяжёлой губой. Чёрт его знает, о чём он думал.
Головні герої: Скрудж, його сестра Фен та племінник, привид Марлей, Духи Головний герой «Різдвяна пісня в прозі» – власник торгового союзу «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та прикрий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свята, вважав це нісенітницею, не вмів радіти. Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлей, про який він давно забув. Привид Марлей розповів, як він тепер кається і страждає від того, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Настоящого і Духом Майбутнього Різдва. Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє до йому багато чого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною – давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клерка Боба, привітно ставився до племінника – сина улюбленої сестри Фен.
Объяснение:
Гончие сразу подвалили к ней и, когда мы выскочили на поляну, уже обложили лося кругом, заливались, хрипели, исходили яростью.
Наклонив голову к земле, он мрачно глядел на собак и вдруг выбрасывал вперёд ногу - страшное живое копьё.
Один удар пришёлся в берёзку - она рухнула, как срубленная топором.
Мы с Булыгой долго бегали вокруг, ругались, трубили в рога, но никак не могли оторвать собак от лося.
Этого лося хорошо знают деревенские жители. Они боятся его, считают, что он "хулиган", "архаровец". Когда-то он будто погнался за молодой бабой, нападал на коров, приходил много раз в деревню и подолгу стоял у Миронихина дома. Чуть ли не спрашивал: "А где Мирониха?"
Один раз он и меня сильно перепугал.
Затаившись, ждал я на лесном болоте уток, когда вдруг услышал в орешнике треск сучьев и тяжёлое дыхание "архаровца".
Багровый на закате, огромный, ободранный, тонконогий, он вышел на поляну и стал в десяти шагах, глядя на меня.
Я поглубже ушёл в ёлку, а он всё глядел на меня, раздувая ноздри, шевеля тяжёлой губой. Чёрт его знает, о чём он думал.
))