с математикой с математикой ​ ">

Используя формулу Бернулли, можно по очереди найти вероятность того, что 1-ое сентября будет у 0, у 1 и у 2 студентов. Если вычесть из единицы сумму этих вероятностей, то получим искомую вероятность (всего есть 501 вариант: у 0 студентов, у 1.. у 500 день рождения 1 сентября, все в сумме будет единица. Поэтому единица минус вероятности у 0, у 1 и у 2 и будет означать у 3 и выше).
Формула Бернулли:  Если вероятность  наступления события  в каждом испытании постоянна, то вероятность  того, что событие  наступит  раз в  независимых испытаниях, равна: , где .
Подставляем в формулу наши значения (p=1/365, k=0,1,2, n=500) получим:
для k=0 =0.253664443773
для k=1 =0.348440170018
для k=2 =0.238834676977.
1-(0.253664443773+0.348440170018+0.238834676977)=0.159060709232.
ответ: 0.159060709232

Майже сімдесят років минуло відтоді, як закінчилася одна з найстрашніших воєн в історії людства — Друга світова війна. Але кожен раз гортаючи сторінки книг про війну, ми занурюємося в атмосферу людських страждань, болю й жа­ху. Цього не можна уникнути і залишитися байдужим тут теж не можна.Оповідання М. Шолохова «Доля людини» — один з таких творів. Головний герой — Андрій Соколов розповідає випадковому зустрічному історію свого життя. Він іще не почав говорити, а ми вже знаємо, навіть не знаємо, а відчува­ємо, що розповідь ця буде важкою. Та й не може вона бути іншою в людини, «очі» якої, «немов присипані попелом, сповнені такою непереборною смертною тугою, що в них важко дивитися». Андрій з дитинства був самотній: батьки його та сестричка померли від го­лоду. Зустріч з Іриною стала для нього подарунком долі. Ірина, яка сама вирос­ла в дитбудинку, зрозуміла й обігріла парубка. Усе в їхньому житті складалося так, як мріяли. «Жили не гірше за людей. І діти радували…»Тільки війна зруйнувала це маленьке щастя. За кілька днів після початку війни Андрія призвали на фронт. Терпляче зносив він труднощі військово­го життя, розуміючи, що «нещасним бабам і дітлахам не солодше за нас у тилу було». Найстрашнішим випробуванням стають для героя роки у фашистському полоні. Вистояти, не втратити людської гідності, не стати зрадником, ряту­ючи своє життя. Тут потрібно було не менше мужності, ніж на передовій. Для Андрія Соколова зрадник своїх друзів і батьківщини — гірший за фашистів, страшніший за смерть. Тому й здійснює він перше вбивство в своєму житті не на передовій, а серед таких же полонених, як він, позбавляючи світ мерзенного зрадника. «До того мені (герою) стало недобре після цього, і страшенно захотілося руки помити, ніби я не людину, а якогось гада повзу­чого душив…»Кожен день у полоні — це боротьба за життя, боротьба за самого себе. Як прожити ще один день, не впасти, не зламатися, навіть якщо прийде твоя черга зазирнути в очі смерті? Яку силу волі треба було мати, щоб отримуючи, як і всі в’язні, «півтораста грамів ерзац-хліба навпіл з тирсою й рідку баланду з брукви», відмовитися пити за перемогу німців!Думка про те, що у нього є Батьківщина, сім’я зігрівала й підтримувала, на­давала сил. Але війна позбавила Андрія й цього. Серце стиснулося, коли про­читав він про смерть дружини Ірини та дочок, а потім побачив воронку, що залишилася на місці його будинку. Стислося — і не розтискається. Раптом зблиснув на мить промінчик надії: знайшовся син Анатолій… І знову темря­ва, пустота й самотність. В останній день війни загинув Анатолій.Війна закінчена, але не для Андрія. Куди йти і, головне, навіщо? Ні дома, ні родини… І здається, що зустріч з маленьким безпритульним хлопчиськом змінила його життя: «Не бувати тому, щоб нам порізно пропадати! Візьму його до себе в діти. І відразу у мене на душі стало легко та якось світло». Але минуле не відпускає. Кожну ніч бачить він тих, кого відібрала у нього війна. «Удень я завжди міцно себе тримаю, з мене ні «оху», скарг не почуєш, а вночі проки­нуся, і вся подушка мокра від сліз…» І страшно стає, тому що немає відповіді на питання, що лунають набатом в голові Андрія: «За що ж ти, життя, мене так покалічило? За що так замучи­ло?» Немає і не буде відповіді на ці питання, бо не може її бути. Людина народжується, щоб жити, любити, а не страждати і вбивати інших.
 М. Шолохов, який розповів про трагічну долю російської людини, що пережи­ла війну і стала таким «зв’язковим» між минулим і сьогоденням, не дає забути нам про те, що несе людині війна. Вона калічить не лише тіла, але й душі людей. І тре­ба не допустити повторення цього жаху, зберегти мирне небо над нашою країною.