У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.
Народная музыка, музыкальный фольклор[1] или фолк-музыка[2][3][4][Прим. 1] (англ. folk music[5], фр. folklore musical[5], нем. Volksmusik[5]) — музыкально-поэтическое творчество народа, неотъемлемая часть народного творчества, существующего, как правило, в устной форме, передаваемого из поколения в поколение[6]. Поскольку народная музыка известна всем общественно-историческим формациям (как устным, так и письменным), то её следует рассматривать не только как компонент народного творчества, но и, в более широком смысле, как ветвь (корень) музыкального искусства[6]. Одна из главных ветвей, которую обычно сравнивают с музыкой популярной и академической[7]. Существует также определение термина «народная музыка» — традиционная музыка отдельно взятого народа или культуры[8].
Иоганн Готфрид Гердер (1744–1803) был одним из первых учёных, описавших народную музыку с теоретической точки зрения. Он, как и другие ранние исследователи, указывали на прямую связь между народной музыкой и природой. В XIX веке народная музыка считалась если не «музыкой природы», то, по меньшей мере, природной, естественной музыкой, не подверженной городским влияниям. Исследователи того времени рассматривали в основном следующие вопросы: существует ли связь между классической и народной музыкой, а также обнаруживаются ли следы происхождения и форм народной музыки в языке или движении. Наибольшее значение в осмыслении народной музыки имели музыкально-этнографические исследования, проведенные под руководством американского филолога Френсиса Джеймса Чайлда (1825–1896) в Великобритании и венгерским композитором и фольклористом Белой Бартоком (1825–1945) в странах Восточной Европы[7].
У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.
Иоганн Готфрид Гердер (1744–1803) был одним из первых учёных, описавших народную музыку с теоретической точки зрения. Он, как и другие ранние исследователи, указывали на прямую связь между народной музыкой и природой. В XIX веке народная музыка считалась если не «музыкой природы», то, по меньшей мере, природной, естественной музыкой, не подверженной городским влияниям. Исследователи того времени рассматривали в основном следующие вопросы: существует ли связь между классической и народной музыкой, а также обнаруживаются ли следы происхождения и форм народной музыки в языке или движении. Наибольшее значение в осмыслении народной музыки имели музыкально-этнографические исследования, проведенные под руководством американского филолога Френсиса Джеймса Чайлда (1825–1896) в Великобритании и венгерским композитором и фольклористом Белой Бартоком (1825–1945) в странах Восточной Европы[7].