С давних времен человек и природа тесно взаимосвязаны. В древности первобытные люди полностью зависели от окружающей среды. Не понимая сути происходящих природных явлений, люди возводили их в ранг богов. Так, и огонь, и вода, и земля, и деревья, и воздух, и гром с молнией считались божествами. Чтобы умилостивить их, люди совершали ритуальные жертвоприношения. Но шло человек эволюционировал, время, совершенствовался его мозг. Люди научились добывать огонь, строить жилища, создавать орудия труда. Человек не только завоевывал свое место среди других племен, но и вознамерился подчинить саму природу. Вопрос взаимодействия с окружающей средой актуален и сегодня. Провозгласив себя царем среди всех живых существ, человек забыл, что сам является частью природы, венцом ее творения. И вместо благодарности продолжает вести себя очень агрессивно. Ни для кого не секрет, сколь пагубно сегодня сказывается на окружающем мире деятельность человека. Кощунственное, потребительское отношение к сокровищам планеты может иметь действительно катастрофические последствия. Ежегодно вырубаются огромные площади лесов, а ведь леса- это легкие планеты, к тому же их уничтожение ведет к уменышению, а иногда и к исчезновению различных видов животных и растений. Куда подевались чистые источники? В воду сбрасываются тонны отходов, и ее опасно не только пить, но даже просто ней. купаться Воздух отравляют выхлопы миллионов автомобилей, ядовитые выбросы заводов. Над городами стоит такой смог, что по ночам иногда трудно различить на небе звезды. Утешает, что еще остаются экологически чистые районы, не тронутые «цивилизацией». Например, приезжая в заповедник Аскания-Нова, мы наслаждаемся чистым воздухом, пронизанным пьянящим трав. Человек забывает, что запасы в недрах планеты когда-нибудь иссякнут, и продолжает хищнически добывать полезные ископаемые. И это при том, что запахом степных ученые уже давно говорят о возможности использования энергии солнца, ветра, приливов и отливов. Нужно помнить о том, сколько радости дарит нам окружающий мир: распускающийся бутон, шелест дождя, сияние солнца, зелень листвы— это можно не любить? Мы и природа как одна большая семья и должны жить дружно. Нужен название и план(3-4 категория)
Давним-давно, може, за мільйони світлових літ, коли наша планета була звичайнісіньким уламком якогось невідомого світу й гасала по чорному Космосу без руля і без вітрил, не було на ній нічого, крім товстелезного льодяного панцира. Єдиним господарем на тому льодовищі був Мороз, а владарювала Льодяна Королева. Тепер уже кожному малюкові відомо, що навіть у глибокому Космосі достобіса усякого мотлоху, тож Морозові клопоту вистачало — пильнувати за чистотою у своєму господарстві та переповідати космічні плітки Королеві, яка ховалася від жахів космічного безладу у Льодяному Палаці. Маленьке космічне тіло, якому лише колись судилося стати планетою Земля, мандрувало невідомо куди, то стикаючись, то розбігаючись із подібними собі. Іноді воно наближалося до котроїсь з великих Зірок, і тоді льодяний панцир майбутньої Землі вловлював далеке проміння, міріади кольорових блискіток спалахували у найдрібніших його кристалах. В одну мить холодна і темна космічна мандрівниця перетворювалася в осяйну красуню... Ах!
Ось так миттєво, з нічого народжуються Мрії.
У холодних серцях наших мандрівників зародилася ще неясна, невизначена Мрія про свою Зірку. Свою! І саме на той час прокотилися Космосом чутки, плітки і пересуди про якусь молоду — просто навіжену! — Зірку, яка сама не знає, чого хоче, але клопоту завдає усім. То у якійсь зоряній системі зіб’є з курсу цілком поважну планету, то посвариться з бовдурами-астероїдами або засипле космічним пилом чорну діру, до якої всі вже настільки звикли, що й не помічали. Чого вона шукає, та Зірка?Мороз і Льодяна Королева побурчали для годиться щось про нинішню молодь, але кожний з них тайкома подумав: коли б вона прилетіла до нас! Яким би осяйним стало наше життя!
І сила їхньої Мрії про свою Зірку була така могутня, що крізь усі космічні перепони досягла молодої фантазерки, і Зірка стрімголов помчала на поклик. Її ще ніхто й ніколи так сильно не жадав!
Льодяне Королівство не встигло підготуватися до зустрічі з жаданою гостею. Його аборигени тільки снили своєю Зіркою, коли вона зопалу пробила льодяний панцир майбутньої планети й застрягла в самісінькій середині. Її пульсуюче тіло навіки залишилося гарячим серцем Землі.
Удар був таким сильним, що коли Мороз і Льодяна Королева отямилися, їхня космічна домівка вже влетіла в Сонячну Систему, і Сонце, засліплене святковим блиском Льодяного королівства, одразу полюбило її, включило у сув’язь своїх планет і визначило найкращу з усіх можливих орбіт.