Розглядаючи процес становлення адвокатури в Україні після проголошення радянської влади, слід мати на увазі, що такі історичні умови виникли вперше в історії розвитку людства. Присяжну й приватну адвокатуру було ліквідовано. Республіка Рад надавала кожному, кому виповнилося 18 років, можливість бути обвинувачем або захисником у суді чи на попередньому слідстві. Це був період інтенсивного реформування адвокатури, і студентові треба вміти об’єктивно аналізувати здійснені реформи. Нормативні акти, що регулювали становлення та діяльність адвокатури, приймалися досить часто: 1918 року прийнято Постанову Народного Секретаріату «Про введення народного суду», 1919-го Радою народних комісарів України затверджено «Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР», 1920 року — Положення про народний суд УРСР, 1922-го — Положення про адвокатуру Української РСР.
1924 року затверджено Основи судоустрою СРСР і союзних республік, 1927-го — НКЮ запроваджено інститути стажистів і практикантів.
Положення про адвокатуру 1939 року
Положення про адвокатуру 1939 року відіграло неабияку роль у розвитку радянської адвокатури. Воно визначило завдання адвокатури, структуру, порядок прийому та виключення з колегії адвокатів, а також окреслило дисциплінарну відповідальність.
Адвокатура в період окупації 1941—1944 років
Значний вплив на розвиток адвокатури мало возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, яке відбулося 1944 року. Народною Радою Закарпатської України 1945 року прийнято такі документи, як декрет «Про організацію роботи народної адвокатури», «Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури», розпорядження «Про таксу адвокатів та їхніх заступників». Але після утворення Закарпатської області 24 січня 1946 року на її території було запроваджено законодавство УРСР.
Організація та діяльність адвокатури України в післявоєнний період (1946—1977 роки)
Розглядаючи адвокатуру в післявоєнний період, слід мати на увазі, що її організацію та діяльність можна умовно поділити на два етапи: до прийняття Конституції УРСР 1978 року та після її прийняття і до середини 80-х років.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни діяльність адвокатури не зазнала великих змін. Основними віхами розвитку адвокатури цього періоду були: кодифікація законодавства, що почалася на початку 50-х років, прийняття нового Положення про порядок оплати праці адвокатів 1955 року (яке діяло до квітня 1956 року), прийняття Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів. Великий вплив на регулювання діяльності адвокатури мали прийняті в грудні 1958 року Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік і Закон «Про судоустрій Української РСР». Норми цих документів знайшли своє відображення в Положенні про адвокатуру 1962 року.
Адвокатура в період формування правової держави
З прийняттям 20 квітня 1978 року Конституції Українською РСР адвокатура отримала конституційний статус. Відповідно до неї 1980 року затверджено Положення про адвокатуру УРСР, зі змістом якого студенти повинні ознайомитися.
Прийняті 1989 року Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій містили деякі новели стосовно участі захисника у справі. Саме на них студенти повинні звернути увагу у процесі вивчення теми.
Після отримання Україною незалежності особливе значення для розвитку української адвокатури мали створена 1990 року Спілка адвокатів України та прийнятий 1992 року Закон України «Про адвокатуру».
Кассационными основаниями к отмене или изменению судебного решения являются нарушения норм процессуального или материального права при рассмотрении и разрешении дела в суде первой или апелляционной инстанции.
Основаниями отмены или изменения приговора в кассационном порядке являются:
несоответствие выводов суда, изложенных в приговоре, фактическим обстоятельствам уголовного дела, установленным судом первой или апелляционной инстанции;
нарушение уголовно-процессуального закона;
неправильное применение уголовного закона;
несправедливость приговора.
Приговор признается не соответствующим фактическим обстоятельствам уголовного дела, установленным судом первой или апелляционной инстанции, если:
выводы суда не подтверждаются доказательствами, рассмотренными в судебном заседании;
суд не учел обстоятельства, которые могли существенно повлиять на выводы суда;
при наличии противоречивых доказательств, имеющих существенное значение для выводов суда, в приговоре не указано, по каким основаниям суд принял одни из этих доказательств и отверг другие;
выводы суда, изложенные в приговоре, содержат существенные противоречия, которые повлияли или могли повлиять на решение вопроса о виновности или невиновности осужденного или оправданного, на правильность применения уголовного закона или определение меры наказания.
Основаниями отмены или изменения судебного решения судом кассационной инстанции являются такие нарушения уголовно-процессуального закона, которые путем лишения или ограничения гарантированных УПК РФ прав участников уголовного судопроизводства, несоблюдения процедуры судопроизводства или иным путем повлияли или могли повлиять на постановление законного, обоснованного и справедливого приговора.
Основаниями отмены или изменения судебного решения в любом случае являются:
непрекращение уголовного дела судом при наличии оснований, предусмотренных ст. 254 УПК РФ;
постановление приговора незаконным составом суда или вынесение вердикта незаконным составом коллегии присяжных заседателей;
рассмотрение уголовного дела в отсутствие подсудимого, за исключением случаев, предусмотренных частями четвертой и пятой ст. 247 УПК РФ;
рассмотрение уголовного дела без участия защитника, когда его участие является обязательным в соответствии с УПК РФ, или с иным нарушением права обвиняемого пользоваться защитника;
нарушение права подсудимого пользоваться языком, которым он владеет, и переводчика;
непредоставление подсудимому права участия в прениях сторон;
непредоставление подсудимому последнего слова;
нарушение тайны совещания коллегии присяжных заседателей при вынесении вердикта или тайны совещания судей при постановлении приговора;
1924 року затверджено Основи судоустрою СРСР і союзних республік, 1927-го — НКЮ запроваджено інститути стажистів і практикантів.
Положення про адвокатуру 1939 року
Положення про адвокатуру 1939 року відіграло неабияку роль у розвитку радянської адвокатури. Воно визначило завдання адвокатури, структуру, порядок прийому та виключення з колегії адвокатів, а також окреслило дисциплінарну відповідальність.
Адвокатура в період окупації 1941—1944 років
Значний вплив на розвиток адвокатури мало возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, яке відбулося 1944 року. Народною Радою Закарпатської України 1945 року прийнято такі документи, як декрет «Про організацію роботи народної адвокатури», «Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури», розпорядження «Про таксу адвокатів та їхніх заступників». Але після утворення Закарпатської області 24 січня 1946 року на її території було запроваджено законодавство УРСР.
Організація та діяльність адвокатури України в післявоєнний період (1946—1977 роки)
Розглядаючи адвокатуру в післявоєнний період, слід мати на увазі, що її організацію та діяльність можна умовно поділити на два етапи: до прийняття Конституції УРСР 1978 року та після її прийняття і до середини 80-х років.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни діяльність адвокатури не зазнала великих змін. Основними віхами розвитку адвокатури цього періоду були: кодифікація законодавства, що почалася на початку 50-х років, прийняття нового Положення про порядок оплати праці адвокатів 1955 року (яке діяло до квітня 1956 року), прийняття Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів. Великий вплив на регулювання діяльності адвокатури мали прийняті в грудні 1958 року Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік і Закон «Про судоустрій Української РСР». Норми цих документів знайшли своє відображення в Положенні про адвокатуру 1962 року.
Адвокатура в період формування правової держави
З прийняттям 20 квітня 1978 року Конституції Українською РСР адвокатура отримала конституційний статус. Відповідно до неї 1980 року затверджено Положення про адвокатуру УРСР, зі змістом якого студенти повинні ознайомитися.
Прийняті 1989 року Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій містили деякі новели стосовно участі захисника у справі. Саме на них студенти повинні звернути увагу у процесі вивчення теми.
Після отримання Україною незалежності особливе значення для розвитку української адвокатури мали створена 1990 року Спілка адвокатів України та прийнятий 1992 року Закон України «Про адвокатуру».
Кассационными основаниями к отмене или изменению судебного решения являются нарушения норм процессуального или материального права при рассмотрении и разрешении дела в суде первой или апелляционной инстанции.
Основаниями отмены или изменения приговора в кассационном порядке являются:
несоответствие выводов суда, изложенных в приговоре, фактическим обстоятельствам уголовного дела, установленным судом первой или апелляционной инстанции;
нарушение уголовно-процессуального закона;
неправильное применение уголовного закона;
несправедливость приговора.
Приговор признается не соответствующим фактическим обстоятельствам уголовного дела, установленным судом первой или апелляционной инстанции, если:
выводы суда не подтверждаются доказательствами, рассмотренными в судебном заседании;
суд не учел обстоятельства, которые могли существенно повлиять на выводы суда;
при наличии противоречивых доказательств, имеющих существенное значение для выводов суда, в приговоре не указано, по каким основаниям суд принял одни из этих доказательств и отверг другие;
выводы суда, изложенные в приговоре, содержат существенные противоречия, которые повлияли или могли повлиять на решение вопроса о виновности или невиновности осужденного или оправданного, на правильность применения уголовного закона или определение меры наказания.
Основаниями отмены или изменения судебного решения судом кассационной инстанции являются такие нарушения уголовно-процессуального закона, которые путем лишения или ограничения гарантированных УПК РФ прав участников уголовного судопроизводства, несоблюдения процедуры судопроизводства или иным путем повлияли или могли повлиять на постановление законного, обоснованного и справедливого приговора.
Основаниями отмены или изменения судебного решения в любом случае являются:
непрекращение уголовного дела судом при наличии оснований, предусмотренных ст. 254 УПК РФ;
постановление приговора незаконным составом суда или вынесение вердикта незаконным составом коллегии присяжных заседателей;
рассмотрение уголовного дела в отсутствие подсудимого, за исключением случаев, предусмотренных частями четвертой и пятой ст. 247 УПК РФ;
рассмотрение уголовного дела без участия защитника, когда его участие является обязательным в соответствии с УПК РФ, или с иным нарушением права обвиняемого пользоваться защитника;
нарушение права подсудимого пользоваться языком, которым он владеет, и переводчика;
непредоставление подсудимому права участия в прениях сторон;
непредоставление подсудимому последнего слова;
нарушение тайны совещания коллегии присяжных заседателей при вынесении вердикта или тайны совещания судей при постановлении приговора;
обоснование приговора доказательствами, признанными судом недопустимыми;
отсутствие подписи судьи или одного из судей, если уголовное дело рассматривалось судом коллегиально, на соответствующем судебном решении;
отсутствие протокола судебного заседания.