Відповідь:Права́ люди́ни — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві.
Право виступає мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і істотним засобом обмеження неузгоджених з суспільними потребами і уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими[1].
Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту[2].
Права людини досить часто не розрізняють та плутають з правами громадянина та правами фізичної особи.
если в арбитражном порядке защищаются имущественные права организаций, то для защиты преимущественно прав граждан законом предусматривается другой порядок – гражданско-правовой. но граждане вступают в правоотношения не только с другими гражданами. в значительной мере наши потребности
удовлетворяются в результате деятельности организаций – производителей материальных благ и услуг. вот почему в суде встречаются не только граждане, выступающие истцами и ответчиками, но и граждане и организации. но никогда участниками разбирательства в суде общей юрисдикции не бывают две организации. они свой спор пойдут выяснять в арбитражный суд.
Відповідь:Права́ люди́ни — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві.
Право виступає мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і істотним засобом обмеження неузгоджених з суспільними потребами і уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими[1].
Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту[2].
Права людини досить часто не розрізняють та плутають з правами громадянина та правами фізичної особи.
Пояснення:
если в арбитражном порядке защищаются имущественные права организаций, то для защиты преимущественно прав граждан законом предусматривается другой порядок – гражданско-правовой. но граждане вступают в правоотношения не только с другими гражданами. в значительной мере наши потребности
удовлетворяются в результате деятельности организаций – производителей материальных благ и услуг. вот почему в суде встречаются не только граждане, выступающие истцами и ответчиками, но и граждане и организации. но никогда участниками разбирательства в суде общей юрисдикции не бывают две организации. они свой спор пойдут выяснять в арбитражный суд.