1. Твір «Гуси-лебеді летять…» М. Стельмах присвятив
А своїм батькам
Б всім дітям
В допитливим і кмітливим
Г дітям-семикласникам
2. Найціннішим продуктом у роки війни була («Климко» Г.
Тютюнник)
А картопля Б хлібина В цибуля Г сіль
3. У якому сюжетному елементі твору А. Чайковського «За сестрою»
уміщено рядки:
«Добре в тебе серце, хлопче! – сказав Девлет-гірей.- Остап Швидний,
невільник, повернеться з тобою в Україну»
А експозиції Б зав’язці В кульмінації Г розв’язці
4.Укажіть НЕправильне твердження
А У рядках «Кругом поле, як те море // Широке, синіє» є порівняння й
епітет.
Б У поезії «Мені тринадцятий минало» зображено життя сироти.
В «Заповіт» - за жанром балада.
Г Твір Т. Шевченка «Заповіт» покладено на музику.
5. Повість, тобто епічний твір середнього розміру, у якій
зображаються героїчні вчинки романтичного героя, який є майже
ідеальною особистістю (або кількох героїв), у надзвичайних
обставинах.Романтичному героєві властиві безстрашність, яскраві
почуття, часто цей герой вступає у боротьбу за справедливість та
правду – це
А автобіографічна повість
Б поема
В героїко-романтична повість
Г балада9. Батько хотів віддати Павлуся навчатися («Скарб» О. Стороженка)
А до академії мистецтв
Б у сусіднє село до дяка
В до чоловічої гімназії
Г до духовної семінарії
10.Установіть відповідність між героєм та рисами характеру («Захар
Беркут» І. Франко)
1. Мирослава
2. Захар Беркут
3. Бурунда
4. Тугар Вовк
А егоїстичний, жорстокий, брехливий, вольовий, цілеспрямований
Б підступність, хитрість, гордість, корисливість, улесливість
В сердечність, доброта, скромність, ніжність, порядність, вірність
Г справедливість, волелюбність, вірність, розсудливість, витривалість,
свідомість обов’язку
Д сильний, кремезний, добрий і волелюбний, відвертий і чесний,
працьовитий, витриманий
11. Установіть відповідність між автором та його твором
1. Ліна Костенко
2. Василь Симоненко
3. Олекса Стороженко
4.Любов Пономаренко
А «Гер переможений»
Б «Гей, нові Колумби й Магеллани!»
В «Скарб»
Г «Крила»
Д «Мишка»
12. Установіть відповідність між героєм та його реплікою
(«Русалонька із 7-В…»)1. бабуся
2. мама
3. Сашко
4.Мішель
А «Де земля з небом сходиться! Софійка й гадки не мала, що робити із
цим віщуванням. А ще не розуміла, як опинилася в Кулаківського
фотографія Міщенкового сина, навіщо їй проникати ще й у Міщенкове
минуле?»
Б «Смакота — не смакота, але дідусеві подякуйте!... Він, як
Івасик-Телесик, аби скресло — вже й на воді! У нас хто наловив, той і
чистить. Я тільки смажу…»
В «Нас розлучить хіба що смерть!..»
Г «Ув’язалась за ногами, хоч криком кричи! …То мала клопіт: аби не
попала під яку машину, волокла твою Чорнобурку на руках!..»
Д «Продав п’ять букетів! Мама зрадіє, буде за що відремонтувати
босоніжки!
На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг.
2. Пригода на ковзанці.
Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав.
3. Урок малювання
На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю.
4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом.
Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!