1.Укажіть, куди отаман наказав запорожцям взяти курс ( «Іван Підкова» Т.Шевченка). а) На Синоп.
б) На Царгород.
в) На Херсонес.
г). На Азов.
2. Поема як літературний жанр — це твір:
а) великий віршований твір, у якому змальовується характер, визначні події в житті
людей;
б) написаний у формі звертання однієї людини до інших;
в) в основі сюжету якого лежить гострий непримиренний життєвий конфлікт, який
здебільшого закінчується смертю героя;
г) фольклорного походження на легендарну чи історичну тему.
3. Оспівує минувшину України, славних запорожців твір...
а) «Євшан-зілля».
б) «Думка».
в) «Іван Підкова».
г) «Тарасова ніч».
4. Яку пісню в Україні використовують як народно-церковний гімн?
а) С. Чернецького, Г. Труха «Ой у лузі червона калина похилилася»;
б) О. Кониського, М. Лисенка «Молитва»;
в) П. Чубинського, М. Вербицького «Ще не вмерла Україна».
5. Коли Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами (народна легенда про
дівчину-Україну...), німці вибрали...
а) любов до господарювання;
б) елегантність і красу;
в) дисципліну і порядок.

Середній рівень
6.Продовжте речення з поеми «Євшан-зілля»:
«Жив у Києві, в неволі,...»
а) «Мудрий князь наш, Ярослав»;
б) «Ханський син, малий хлопчина»;
в) «Сивий дід, кобзар співучий».
7.Тема поезії Т. Шевченка «Думка»
а) Змалювання краси природи.
б) Пошуки долі молодим козаком.
в) Туга за рідним краєм.
г) Зображення життя селянина.
8. «...Оповідання, що зворушує у серці найсвятіші почування» - це
а) «Думка».
б) «Євшан-зілля».
в) « Іван Підкова».
г) «Тарасова ніч».

Достатній рівень

9. Сформулюйте головну думку поеми Т. Шевченка «Іван Підкова».
10. Доведіть, що «Євшан-зілля» М. Вороного – це поема.
11.Що спільного у творах Т. Шевченка «Іван Підкова» і М. Вороного «Євшан-зілля»?

Людина, поєднує в собі всі види протилежностей. Одним з них є характерність для людини колективності та індивідуальності. Будучи відокремленою особою, неможливо добитися успіху у житті, тому вона змушена бути частиною певного колективу, виконуючи завдання і правила, які не приносять задоволення.

Приклад такого випадку описав Володимир Дрозд у творі «Білий кінь Шептало». Використовуючи алегоричний образ коня, він покзав, як важко і тяжко часом буває людині. Необхідно визнати, що Шептало було непросто, бо відчував, що був не таким, як інші тяглові коні. Будучи білим конем, він розраховував на інше ставлення. Думав, що він заслуговує жити в красі, задоволенні і щасті. Хотів, щоб їм милувалися, а не змушували носити тяжкості і виконувати роботу. Кінь не любив, коли його били. Шептало не просто відчував біль, а приниження, зневажання прав. Ситуація сумна, бо згубила коня совість і бажання бути корисним. Кінь повернувся до того, хто його експлуатував, хоча міг би обійтися без людини.

Існує безліч неординарних і талановитих людей, які займаються тим, що їм не цікаво, не подобається. Вони у такому становищі, бо хочуть бути корисними. Але згодом бачать, що їх не цінують, експлуатують і ставляться негативно. Їм тяжко, адже вони добре знають, що у них талант і здібності, які у сфері їх діяльності настільки потрібні, як красиве забарвлення тягловому коню.

Объяснение: Кожного разу після прочитання літературного твору тривалий час перебуваю під враженням від подій, вчинків і характерів літературних героїв. Образи багатьох з них залишаються в пам'яті як найвищі взірці благородства, мужності, витривалості.

Таким ідеалом для мене стали герої повісті Марка Вовчка "Інститутка". У стана і Катря, Прокіп і Назар готові дорогою ціною, навіть своїм життям заплатити за волю; вони є живим втіленням волелюбного характеру українського народу, його мужності, віри в світле майбутнє. Автор нагадує про одвічні традиції боротьби народу за волю, закликає виступити із зброєю за неї, оспівує непереможність визвольного руху.

Символом волелюбності виступає в повісті проста селянська дівчина — Устина, антиподом волелюбності виступає панночка. Марко Вовчок аристократизмові походження протиставила аристократизм духу.

Письменниця з великою правдивістю змалювала тяжке становище кріпаків і викрила та засудила паразитичний б життя тогочасного панства. Найкраще це показано на образах Устини і панночки.

Устина — це жінка-кріпачка, яка зазнала багато горя на своєму віку. Ще з дитинства вона залишилася сиротою і виховувалася в чужих людей, а коли підросла, то її забрали до панського двору. Там Устина відчула весь тягар кріпосницької неволі. Атому її заповітною мрією була воля. "Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало..." — говорила вона. Усе життя Устина поривалась до волі, хоча не знала, як її здобути.

Устина неписьменна, але в неї багатий життєвий досвід, вона може робити правильні висновки з побаченого і пережитого, добре розбирається в людях. Панночка, хоч і закінчила інститут, ніяких знань не придбала.

Устина уважна, але ще більше приваблює глибиною та щирістю почуттів. Одружившись із Прокопом, вона стає ніжною дружиною й чуйною подругою, залишається на все життя вірною своєму коханому, якого за непокірливість поміщиця наказала віддати в солдати. Зовсім інша інститутка. Випещена й розніжена, вона не здатна на глибокі й щирі почуття.

Якщо порівняння Устини з поміщицею перенести на кріпаків і панство в цілому, безсумнівною є моральна вищість людей праці над кріпосниками. Автор підкреслює: навіть освічений кріпосник залишається експлуататором.