1.Яку з рослин Б.Харчук називає «сторожем у житньому блилі»:

А) калину, б) півонії, в) жоржини, г)соняшник.

2.Де готувався до польоту Планетник:

А) у полі, б) вдома, в) у печері, г) на пагорбі біля замку.

3. У якому населеному пункті жила Олена Булига:

А) в Острозі,б) у селі під Києвом, в) у Вербівцях, г) у тексті назву не згадано.

4. Установи відповідність між героями повісті та їхніми репліками:

А Планетник 1. Небо нам усе дарує…

Б Дід Капуш 2. Кожна людина, людський рід – з кореня добра і зла.

В Матір Планетника 3. Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати…

Г Знахарка 4. …робити – це і є жити в згоді зі всім світом.

Д Олена Булига

5. Артем («Крила…») був:

А) ученим, б) священиком, в) мужиком, г) інтелігентом.

6. Які птахи «спантеличили» Артема більше за все?

А) папуга, чорногуз, б) чапля, сокіл, в) чорногуз, горобець, г) папуга, чапля.

7. Яка думка заволоділа Артемом?

А) побудувати дім, б) злетіти, як птах, в) розбагатіти, г) вивчитися.

8. Христина втекла до батька. Чому?

А) її вигнав чоловік, б) втратила розум, в) побачила великого кажана, г) її чоловік перетворився на страховисько

9. Дайте розгорнуту й обґрунтовану відповідь на питання: чи варто ризикувати власним життям заради здійснення своєї найзаповітнішої мрії? (за твором Антоненка-Давидовича «Крила Артема Летючого»)

Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця.

Його батько Зіновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х, під впливом радянської пропаганди, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. У 1933-му батька заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в Австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п'яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив — у пам'яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли[5].

Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім'я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі.

В. Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[4]. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.

В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі «Барвінок». У «Барвінку» Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками — Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу «Дніпро», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка». В 1956 році виходить перша книжка під назвою «Шурка і Шурко» і цього ж року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменниківП'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[2][4].

За його повістями та оповіданнями поставлено короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки» (1965), фільми «Одиниця „з обманом“» (1984), «Чудеса в Гарбузянах» (1986).

На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[4].

2004 року В. Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові

Покаяння – одна з найтяжчих для зрозуміння людських чеснот. Недарма стародавні мудреці казали: "Хто навчився каятись – той навчився жити".

Чим би не займалася людина, вона обов’язково робить помилки, припускається неточностей, врешті решт – грішить. Таким є екзистенційний модус людського існування, вийти за межі котрого просто неможливо.

Наведу один приклад для наочної демонстрації своїх слів.

Припустимо, є певна людина, і вона дуже любить гроші. Все робить для того, щоби цих грошей побільше мати, не шкодуючи ні себе, ні інших. Коли може – заробляє, коли не може – дурить, нахабніє, краде.

Гроші для такого індивіда є основною метою в житті, тому формують цілу його внутрішню систему етичних пріоритетів. Найгірше в цій людині те, що самій їй дуже важко зрозуміти, усвідомити, помітити ненормальність власного існування.

Объяснение: