4. Визначте віршовий розмір,строфу, риму і вид римування поезії І. Жиленко «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна».

І славословить затишок цвіркун.

І в тому всьому є спокійна сталість,

Мов за віки нічого тут не сталось,

Завжди тут бив годинник у кутку.

5. Поєднайте художні засоби з їх визначенням.

а) Кручі, наче маяки 1. Звертання

б) Чорній, чорний 2. Епітети

в) Посмаглілий, обгорілий, потемнілий 3. Інверсія

г) Кому б сказати все? 4. Метафора

д) Кавуни лежать поснулі, тиха пристань ожива 5. Риторичні запитання

е) Житом молодим 6. Синоніми

ж) Години (ясні, гожі) 7. Тавтологія

з) Ах, світе вольний; хлопче мій 8. Порівняння

Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною.  По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.

Климко рано став дорослим не лише від болю й страху, а й від почуття відповідальності – і за себе, і за інших, завдяки товариській солідарності, яка за окупації виявляється зовсім не так, як у мирних дитячих заняттях.

Він міг, наприклад, „пересидіти” окупацію у своєму закутку (з до друзів пристосованому до життя службовому  при шахтному приміщенні), куди німці й не зазирали, і від голоду йому б земляки вмерти не дали б. Але могла загинути новонароджена донечка Наталі Миколаївни, бо в матері пропало молоко, - і Климко не став дожидати, що хтось – ну, хоча б дід Зульфата – рятував її.

 

Саме рішення Климка заради цього пуститися в таку небезпечну дорогу – вже є подвигом. Але він про таке й не думає. Кожен крок його по життю, включаючи й останній, - простий і природний, як дихання... В цьому полягае його доброта,  чуйность, турбота про рідних. Климко змушений нести на собі тягар усенародного горя, не огрублюючись і не черствіючи душею, сприймає вразливо і болісно переживає будь – який прояв наруги над людиною, виявляє особливу чулість до тих, кому стає неймовірно важко, з усіх сил прагнє до . За цей жест співчуття людині в біді ворог виніс йому нещадний вирок.

Объяснение: