балов!
Дати коротку відповідь на запитання за твором Марини Павленко "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських".
1. Який домашній улюбленець зовсім неочікувано з’явився в Софійки? 2.Який навчальний предмет давався дівчинці найважче?
3. Хто проліз із Софійкою вночі в дивну квартиру?
4. Як звали Софійчину маму?
5. Що дуже сильно злякало бабу Валю в квартирі, за якою вона наглядала? 6. Як баба Валя хотіла віддячити Софійці та Сашкові за порятунок?
7. Який продукт став причиною смерті Якова Кулаківського?
8. Яку таємницю приховував Валентин від Сніжани?
9. Яку сімейну реліквію мала одягти тітонька Сніжана на власне весілля? 10. Хто подорожував із Софійкою в часі?
11.Як змінилося життя Вадима після зняття прокляття?
12. Ким стане в майбутньому Сашко?
Символічні образи підсилюють психологізм повісті Коцюбинського "Дорогою ціною". Наприклад, автор порівнює Соломію з голодною вовчицею, а Остап порівнює себе і Соломію з щенятами, вони тікають від переслідування з почуттям звірини. Не один раз введений образ голодного вовка. Всі ці образи та порівняння підсилюють розкриття психічного стану героїв. Також епізод, коли Соломія вирішила відрізати своє волосся. Соломія дуже рішуча складається враження, що їй байдуже, але це зовсім не так і автор це підтверджує словами у яких така деталь, як порівняння пасм волосся з мертвими гадюками свідчить, що жінці боляче.. Або Остап уже сивий дід з бородою і кудлатими бровами. Мутними очима вдивляється в простір. Деталь мутні очі ніби свідчить про те, що часу стекло з тих пір дуже багато і події вже перед очима постають мутно. Ще автор використовує символічний образ голодного вовка. Люди дійсно були голодні, та ще їх мучив "голод" волі.
Якби не символічні образи, повість не мала такого емоційного впливу на читача, не викликала б в його душі почуття співпереживання героям, їхній нелегкій долі, їхньому непереможному бажанню отримати волю, почуватися людьми, а не худобою панською.
Герой-оповідач (Шехеризада) – розповідь у творі ведеться від першої особи, проте про самого героя, що розповідає про випадок із свого життя, ми не дізнаємося нічого. Про його біографію, про те, за що він опиняється у в’язниці, ми не дізнаємося жодних подробиць. Здогадуємося лише, що герой належить до молодих революціонерів. Цікавими видаються його філософські роздуми про сенс життя, про красу природи, щасливе й органічне життя живих істот та страждання людини, яка відірвалася від природи.Муся, панночка із міста – ця дівчина, швидше за все, була пов’язана із революціонерами, які ховалися від поліції. У творі є побіжний опис зовнішності Мусі:
«Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, з солом’яним бриликом на колінях, з здивовано направленими на мене очима. А очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі»;
«В темному волоссі їй запуталась соломинка і дрижала над вухом; нижня губа, як у вередливих і гарненьких дітей, була трохи випнута наперед».
Муся – дуже смілива, рішуча дівчина, готова ризикувати власним життям.
В хвилину небезпеки ми бачимо Мусю такою: “з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута… здавалася якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким”.
Ми дізнаємося не лише про сміливість дівчини, а й про її характер (приязна, ніжна, з тонкою душею) і про її погляди на життя. Саме її розуміння кохання, слова Мусі про те, що щастя – це лише мить, а далі йде «пошлість» стосунків, є центральною ідеєю автора: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде» (Муся про сутність щастя).
Семен Пустун – контрабандист, товариш оповідача. Це другорядний персонаж, у творі він виконує вторинну роль, допомагаючи оповідачеві та Мусі дістатися кордону. Проте є його характеристика, з якої з’ясовуємо, що Семен – людина досвідчена, серйозна, звикла до постійної небезпеки:
Незважаючи «на своє пустотливе прізвище, був чоловік поважний і випускати з себе слів без потреби не любив. Сам був «парнишка» дебелий, «гвардійонець», як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз. Ступав помалу, важко, серйозно і навіть, коли ловили його «харцизники», не мінявся, тільки ще більш насуплювався, очі робились ще меншими, колючими і страшно якось біліли губи».