Відповідь: Оповідання- це невеликий за обсягом прозовий твір, у якому зображувалась одна або дві події.Ми читали такі оповідання Антон Павлович ЧЕХОВ. «Хамелеон», «Товстий і тонкий» , Джек Лондон «Жага до життя»,
2 рівень: 1. Хамелеон – це ящірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.Така саму поведінку ми бачимо у нашого героя поліцейського наглядача Очумєлова.Він аби догодити іншим підлаштовується за обставинами в той чи інший момент. 2. В самих екстримальних ситуація наш Головний(Безім'яний)герой не здається,він кидає золото,аби вижити(хоча ми розуміємо,що золото це все,заради нього люди йшли на смерть),він вибирає життя,доки його "друг"-кинув його.Здавалось би що,який сенс йти далі?На його шляху трапляється пустеля-яка підкреслює його самотність,голодний вовк та стан здоров'я.
високий рівеньХамелеонство - це пристосування до життєвих обставин.Очумєлов хоче створити видимість добросовісної служби, коли йде через базарну площу. «За ним ступає рудий городовик з решетом, ущерть повним конфіскованим aґpycoм». Поліцейський наглядач намагається розібратися в «заплутаній справі Хрюкіна». «Він коливає» повітря, загрожує «мерзотникам» штрафом, але незабаром дізнається, що порушник спокою — жалюгідний песик -— належить генералові Жигалову. Тут же Очумєлов міняє тон, звинувачуючи напівп’яного Хрюкіна в усіх гріхах. Очумєлов ще не раз поміняє свою точку зору, а читачі здогадаються про внутрішню бурю, що тривожить поліцейського наглядача, по короткій фразі: «Здійми-но, Єлдирін, з мене пальто» або: «Надінь-но, браток Єлдирін, на мене пальто».Ми всі бачимо як він хоче підлизатися і бреше для цього,тому йому знову і знову приходиться брехати.В повсякденому житті таке є і буде.Невже ви ніколи не підлизувалась до когось,чи змінювали свою думку залежно він становища?От-от,я вважаю що "хамелеонство"-це простими слова підлизування і брехня.
Полонені німці зводили житловий квартал з любов’ю і розпачем. початку вони боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.
Навесні Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приколи дещо з одягу, їжу.
Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі. Під осінь Фрідріх страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квіти, самотні жінки подовгу стояли і роздивлялися їх.
Одного разу Фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.
Восени ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа а вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди, простягла руку відсмикнула — поряд стояв зв’язаний нами хрест.
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. Якось син прибивав поличку до стіни. Дриль шурхнув у якийсь отвір. Там лежала рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Відповідь: Оповідання- це невеликий за обсягом прозовий твір, у якому зображувалась одна або дві події.Ми читали такі оповідання Антон Павлович ЧЕХОВ. «Хамелеон», «Товстий і тонкий» , Джек Лондон «Жага до життя»,
2 рівень: 1. Хамелеон – це ящірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.Така саму поведінку ми бачимо у нашого героя поліцейського наглядача Очумєлова.Він аби догодити іншим підлаштовується за обставинами в той чи інший момент. 2. В самих екстримальних ситуація наш Головний(Безім'яний)герой не здається,він кидає золото,аби вижити(хоча ми розуміємо,що золото це все,заради нього люди йшли на смерть),він вибирає життя,доки його "друг"-кинув його.Здавалось би що,який сенс йти далі?На його шляху трапляється пустеля-яка підкреслює його самотність,голодний вовк та стан здоров'я.
високий рівеньХамелеонство - це пристосування до життєвих обставин.Очумєлов хоче створити видимість добросовісної служби, коли йде через базарну площу. «За ним ступає рудий городовик з решетом, ущерть повним конфіскованим aґpycoм». Поліцейський наглядач намагається розібратися в «заплутаній справі Хрюкіна». «Він коливає» повітря, загрожує «мерзотникам» штрафом, але незабаром дізнається, що порушник спокою — жалюгідний песик -— належить генералові Жигалову. Тут же Очумєлов міняє тон, звинувачуючи напівп’яного Хрюкіна в усіх гріхах. Очумєлов ще не раз поміняє свою точку зору, а читачі здогадаються про внутрішню бурю, що тривожить поліцейського наглядача, по короткій фразі: «Здійми-но, Єлдирін, з мене пальто» або: «Надінь-но, браток Єлдирін, на мене пальто».Ми всі бачимо як він хоче підлизатися і бреше для цього,тому йому знову і знову приходиться брехати.В повсякденому житті таке є і буде.Невже ви ніколи не підлизувалась до когось,чи змінювали свою думку залежно він становища?От-от,я вважаю що "хамелеонство"-це простими слова підлизування і брехня.
Пояснення:
Полонені німці зводили житловий квартал з любов’ю і розпачем. початку вони боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.
Навесні Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приколи дещо з одягу, їжу.
Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі. Під осінь Фрідріх страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квіти, самотні жінки подовгу стояли і роздивлялися їх.
Одного разу Фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.
Восени ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа а вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди, простягла руку відсмикнула — поряд стояв зв’язаний нами хрест.
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. Якось син прибивав поличку до стіни. Дриль шурхнув у якийсь отвір. Там лежала рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: "Ви не знаєте, де наш тато?"