24 листопада 1806 – народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові. У 1820-х – Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем. З 1824 – протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу).
1828–1829 – брав участь у російсько-турецькій війні , 1830–1831 – брав участь у придушенні польського повстання 1849 – брав участь у поході в Угорщину, був контужений. 1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові. 1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки». 1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа». 1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр. 1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно. 1868 – вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв. 18 листопада 1874 р. – помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.
Яке цікаве слово «скарб»! Кожна людина по-різному його сприймає але водночас — це щось цінне, корисне, велике…Так і герої нашого твору, розшукуючи скарб, прагнули бути не тільки багатими, але й щасливими. Дуже цікаво автор розповідає про особливості пошуку скарбу. Для цього він звертається до народних уявлень, прикмет. Так, О. Стороженко говорить, що «…часом скарби і самі вилазять наверх землі, перекинувшись у яку-небудь пакость…». Таким чином, письменник намагається звернути увагу читача не на самі пошуки скарба, а на те, що скарб має символічне (приховане) значення.Розмірковуючи над смислом життя людини, автор зазначає, що скарбом для кожного є його щасливе життя. Тож люди повсякчас і шукають свій скарб — щастя.Наприкінці твору О. Стороженко запитує у читача: «Чи є щасливим Павлусь?» «Чи хотіли б ви мати таке щастя, як герой твору?»Отже, кожному надається право визначитися у виборі щасливого шляху. Протягом життя люди шукають свій скарб, своє щастя.
ответ:хронологічна таблиця
24 листопада 1806 – народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові. У 1820-х – Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем. З 1824 – протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу).
1828–1829 – брав участь у російсько-турецькій війні , 1830–1831 – брав участь у придушенні польського повстання 1849 – брав участь у поході в Угорщину, був контужений. 1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові. 1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки». 1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа». 1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр. 1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно. 1868 – вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв. 18 листопада 1874 р. – помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.
Дякую за те що прочитав