Міні-твір "Майбутнє Івася" за твором Тараса Шевченка "Катерина"
Деякий час Івась подорожував з кобзарем. Вони харчувались тим, що подавали добрі люди, а спали там, де застане глуха ніч. Невдовзі старий кобзар віддав душу богу, і хлопець вирішив піти до лісника, який його колись знайшов на дорозі – там, де залишила Катерина. Про свою історію життя Івась довідався від кобзаря.
Щирий та жалісливий лісник не зміг відмовити хлопцеві, і невдовзі вони стали неначе рідні один одному. Жили у невеличкій хижці далеко від людських очей, серед високих мовчазних сосен, щебету пташок. Івась піклувався про лісових мешканців, які потребували до . Взимку підгодовував лосів та оленів сіном, яке заготовляв влітку, пухнастих білок пригощав лісовими горішками. Івась дбав про ліс – вирубував сухостійні дерева і висаджував нові. Довгими зимовими вечорами виготовляв для пташок годівнички. Він став справжнім господарем лісу.
Саме тут, серед природи, загоювалась поранена Івасева душа. Він виріс сильним, кмітливим і, головне, був по-справжньому щасливим і більше не почувався осиротілим.
Любов Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, Чернігівщина в родині вчителів.
У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя. Прозу почала писати з 1980 р.
Працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини.
З 1987 року мешкає на Полтавщині. Працювала вчителькою Староіржавецької середньої школи Оржицького району Полтавської області (1987–1990), завідуючою відділом листів і масової роботи районної газети «Оржиччина» (1990–1993), завідуючою відділом соціальних проблем редакції газети «Гребінчин край» (1994–1999) на Полтавщині, з 1999 року — власний кореспондент Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини».
Міні-твір "Майбутнє Івася" за твором Тараса Шевченка "Катерина"
Деякий час Івась подорожував з кобзарем. Вони харчувались тим, що подавали добрі люди, а спали там, де застане глуха ніч. Невдовзі старий кобзар віддав душу богу, і хлопець вирішив піти до лісника, який його колись знайшов на дорозі – там, де залишила Катерина. Про свою історію життя Івась довідався від кобзаря.
Щирий та жалісливий лісник не зміг відмовити хлопцеві, і невдовзі вони стали неначе рідні один одному. Жили у невеличкій хижці далеко від людських очей, серед високих мовчазних сосен, щебету пташок. Івась піклувався про лісових мешканців, які потребували до . Взимку підгодовував лосів та оленів сіном, яке заготовляв влітку, пухнастих білок пригощав лісовими горішками. Івась дбав про ліс – вирубував сухостійні дерева і висаджував нові. Довгими зимовими вечорами виготовляв для пташок годівнички. Він став справжнім господарем лісу.
Саме тут, серед природи, загоювалась поранена Івасева душа. Він виріс сильним, кмітливим і, головне, був по-справжньому щасливим і більше не почувався осиротілим.
Любов Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, Чернігівщина в родині вчителів.
У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя. Прозу почала писати з 1980 р.
Працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини.
З 1987 року мешкає на Полтавщині. Працювала вчителькою Староіржавецької середньої школи Оржицького району Полтавської області (1987–1990), завідуючою відділом листів і масової роботи районної газети «Оржиччина» (1990–1993), завідуючою відділом соціальних проблем редакції газети «Гребінчин край» (1994–1999) на Полтавщині, з 1999 року — власний кореспондент Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини».
Мешкає у м. Гребінка Полтавської області.