«Чорна рада»
1. Кого зустрів Шрам, коли вийшов з церкви?
2. Кого Сомко хотів взяти собі за дружину?
3. Хто врятував колись Шрама?
4. Хто викрадає Лесю?
5. Що чекає на Кирила Тура?
6. Кого обрали за гетьмана?
7. Кого хоче позбавити життя Брюховецький?
8. Що дав Брюховецький Кирилові Туру?
9. Чому Тур пішов до в’язниці?
10. Що запропонував Тур Сомкові?
11. Чи погодився Сомко на пропозицію Кирила Тура?
12. Що трапилося з Іваном Шрамом?
Відповідь: Оповідання- це невеликий за обсягом прозовий твір, у якому зображувалась одна або дві події.Ми читали такі оповідання Антон Павлович ЧЕХОВ. «Хамелеон», «Товстий і тонкий» , Джек Лондон «Жага до життя»,
2 рівень: 1. Хамелеон – це ящірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.Така саму поведінку ми бачимо у нашого героя поліцейського наглядача Очумєлова.Він аби догодити іншим підлаштовується за обставинами в той чи інший момент. 2. В самих екстримальних ситуація наш Головний(Безім'яний)герой не здається,він кидає золото,аби вижити(хоча ми розуміємо,що золото це все,заради нього люди йшли на смерть),він вибирає життя,доки його "друг"-кинув його.Здавалось би що,який сенс йти далі?На його шляху трапляється пустеля-яка підкреслює його самотність,голодний вовк та стан здоров'я.
високий рівеньХамелеонство - це пристосування до життєвих обставин.Очумєлов хоче створити видимість добросовісної служби, коли йде через базарну площу. «За ним ступає рудий городовик з решетом, ущерть повним конфіскованим aґpycoм». Поліцейський наглядач намагається розібратися в «заплутаній справі Хрюкіна». «Він коливає» повітря, загрожує «мерзотникам» штрафом, але незабаром дізнається, що порушник спокою — жалюгідний песик -— належить генералові Жигалову. Тут же Очумєлов міняє тон, звинувачуючи напівп’яного Хрюкіна в усіх гріхах. Очумєлов ще не раз поміняє свою точку зору, а читачі здогадаються про внутрішню бурю, що тривожить поліцейського наглядача, по короткій фразі: «Здійми-но, Єлдирін, з мене пальто» або: «Надінь-но, браток Єлдирін, на мене пальто».Ми всі бачимо як він хоче підлизатися і бреше для цього,тому йому знову і знову приходиться брехати.В повсякденому житті таке є і буде.Невже ви ніколи не підлизувалась до когось,чи змінювали свою думку залежно він становища?От-от,я вважаю що "хамелеонство"-це простими слова підлизування і брехня.
Пояснення:
Більшість письменників, створюючи свої шедеври, спираються на власний життєвий досвід, який зумовлює їхній погляд на навколишній світ. Але з погляду на життя талановитого російського письменника Олександра Гріна, сповнене бідності і поневірянь, його творчість здається дивною і нехарактерною для людини, на долю якої випало стільки страждань і випробувань. В зображенні Гріна світ постає чарівним, романтичним і загадковим.
Важка реальність не вбила мрії письменника про прекрасне і світле, адже він завжди сподівався, що щастя обов’язково прийде, і це буде приємна несподіванка. Свою чарівну повість «Пурпурові вітрила» Грін написав після тяжкої хвороби, не маючи ні власної домівки, ні грошей. Але ця повість виявилася незвичайно доброю, сповненою вірою у всепереможну силу надії, вірою у людей, любов’ю до життя. Здається, що ця повість здатна творити дива.
Кохання і надія, мрія і піднесеність над буденним — це провідні теми «Пурпурових вітрил». Спочатку оповіді у головної героїні Ассоль не було жодної підстави сподіватися на краще: у дівчини від злиднів померла мати, а її батько змушений був піти зі служби через те, що покарав мерзотника, і заробляти тим, що власними руками виробляти іграшки. Але на життєвому шляху Ассоль зустрівся старий збирач казок і легенд, якій подарував їй мрію та надію. Надію на те, що одного разу на кораблі з пурпуровими вітрилами приїде за нею справжній принц, який назавжди забере її «у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям».
Вразлива юна дівчина настільки сильно повірила у цю мрію, що врешті-решт надії Ассоль перетворилися на дійсність, хоча більшість тих, хто її знав, вважали дівчину божевільною. В ній наче жили дві, зовсім різні особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Ассоль жила мрією про кохання, а не буденністю. Грін так писав про дівчину: «Нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості».
Така безмежна відданість своїй мрії врешті-решт знайшла розуміння. На перший погляд, не було нічого казкового у вчинку закоханого романтика Грея, який, дізнавшись про мрії Ассоль, купив пурпурову тканину для вітрил свого корабля. Але це сталося не просто так, бо своєю схожістю на «чарівне художнє полотно» і гармонійністю, своєю чистотою і порядністю дівчина справила велике враження на Грея.
Найважливіша у повісті — здійснення мрії, яка, хоча і є чарівною та незвичайною, але цілком реальна. У своїй повісті «Пурпурові вітрила» О. Грін стверджує, що коли одна людина щиро кохає іншу, то в її силах перетворити життя на казку. Та таке бажання виникає тільки тоді, коли кохання справжнє, коли воно дарує, а не забирає собі. На кохання заслуговують тільки такі, як Ассоль зі своїм вірним чеканням і своєю відданістю.