Складно розмірковувати над таким поняттям, як “доля”. Я часто чую це слово від дорослих. Але вони розуміють долю зовсім по-різному.Одні кажуть, що від долі залежить все. Ну, майже все. Хтось щасливий та заможний — значить, доля ставиться до нього прихильно. А з кимось стався нещасний випадок — що ж, така доля. Дівчина не може вийти заміж — значить, в неї самотня доля. Згідно з такими поглядами, лиха доля часто преслідує цілі народи. Зокрема, тяжко жилося українському селянству під владою іноземців.А інші люди говорять, що свою долю людина будує сама та сама визначає її. Не може дівчина вийти заміж — значить, занадто пихата та егоїстична. Або, навпаки, занадто скромна та боїться вийти на вулицю. Якщо кинули недопалка або запаленого сірника, то станеться пожежа. Усе визначено діями самої людини, на все є зрозумілі причини.Особисто я вважаю, що в кожної людини існує доля. Адже хтось народжується в родини президента, а дехто — у батьків-наркоманів. Але я певен, що свою долю та долю інших можна змінювати на краще. Замість того, щоб скаржитися на долю, можна діяти задля кращого.Є така італійська казка про дівчину Сфортуну, яка мала лиху долю. Що б не робила дівчина, невдачі постійно переслідували її. Але дівчина перемогла лиху долю своїми добротою та невтомною працею. У казці Сфортуна розшукала свою долю в образі страшної старої відьми, перевдягла її в гарне вбрання, розчісала їй волосся, надушила парфумами. А ще нагодувала пирогами, які сама спекла. І доля змінила своє ставлення до дівчини, стала лагідною.Казка, звичайно, є казкою. Але вона має повчальний сенс. Недарма кажуть, що кожна людина — сама господар свої долі.
Людину в життевих випробуваннях називають Людиною, коли вона спроможна відповідати за свої вчинки, поведінку, за результати своєї діяльності, тримати у своїх руках особисту долю, готова до будь-яких випробувань і перемог. Якщо немає відповідальності за себе, кажуть у народі, людини немає — вона, по суті, є лише передмова до людини. Відповідальність — це обов'язок перед кимось чи перед чимось. Наш громадський обов'язок, честь і совість, життєва позиція — це міра відповідальності перед суспільством. Кожен повинен навчитися керувати собою, тобто самовиховувати себе. Самовиховання — це також вияв відповідальності, що свідчить про зрілість людини, його духовну стійкість. Ю. Герман, російський письменник, один із своїх романів назвав "Я відповідаю за все!" У ньому він пише про воєнні (1941-1945, Велика Вітчизняна війна) та післявоєнні роки. Багато поколінь людей жило з девізом: "Я відповідаю за все!" Вони були справжніми героями, здійснювали героїчні подвиги. Втративши ноги на фронтових дорогах, керували літаками, а в післявоєнні роки — тракторами, машинами; втративши руки, писали зубами романи, повісті, оповідання; без їжі впродовж 45 днів боролися з морською стихією, не втрачаючи при цьому гідності. Виконувати свій обов'язок перед родиною, друзями, Батьківщиною нелегко. Знаходяться десятки причин: не хочу рано вставати; чому я повинен шанувати батьків; не буду читати, бо голова болить; вдома немає умов для творчої праці тощо. Ті, хто дотримується подібних правил, не розуміють того, що умови для свого життя в різний період його розвитку створює сама людина. І тільки від неї залежить, чи зможе вона досягти своєї мети, здійснити свої мрії. Головне не тільки поставити собі ціль, а й усіляко сприяти її досягненню. Треба навчитися організовувати і планувати своє життя так, щоб усе встигати. Але при цьому треба враховувати і інтереси оточуючих людей, адже не можна відділяти себе від людей, тоді життя буде беззмістовним. Людино, ти покликана жити і творити заради щастя на Землі, ти відповідаєш за свої вчинки не лише перед собою, а й перед всіма, кого любиш, хто любить тебе. Для того, щоб завжди відчувати себе Людиною, потрібно своїм життям приносити якомога більше радості і світла в життя інших людей.
