Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.
Я пропоную написати твір про Івана Силу таким чином:
Іван Сила – український борець, боксер, важкоатлет, що втілює непереможний дух нашого народу. Цей чоловік чимало часу виступав у цирку, інтригував глядачів своїми чарівними номерами. Проте не лише своєю спортивною кар’єрою був відомий Іван. Важкоатлет славився ще й своєю духовністю, добротою та щирістю. Іван Сила зневажав тих, хто ображає слабших і завжди прагнув заступитися за тих, хто цього потребує. Після того, як спортсмен приїхав на заробітки до міста, він був свідком сцени побиття цілим натовпом однієї людини. Для нього це було неприпустимими, тому він став на захист того нещасного. Звичайно, згодом виявилось, що цей нещасний – простий злодій. Але ця подія із житті Івана дає нам зрозуміти, що цей чоловік – надзвичайно добра та чуйна до проблем навколишніх людина. Не тільки до людей Іван виявляє свої найкращі риси. Важкоатлет також не розуміє дикунства з боку глядачів до тварин. Виступаючи у цирку, він був змушений битися з биком. Це був найнеприємніший бій у його житті, після якого він тяжко переживав: «Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку?». Іван – сильний фізично та морально чоловік. Для него неприпустимо, коли страждають інші: будь то люди, чи тварини. Це славетна людина втілює найкращі риси усього українського народу – його доброти та щирості.
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.
Іван Сила – український борець, боксер, важкоатлет, що втілює непереможний дух нашого народу. Цей чоловік чимало часу виступав у цирку, інтригував глядачів своїми чарівними номерами. Проте не лише своєю спортивною кар’єрою був відомий Іван. Важкоатлет славився ще й своєю духовністю, добротою та щирістю.
Іван Сила зневажав тих, хто ображає слабших і завжди прагнув заступитися за тих, хто цього потребує. Після того, як спортсмен приїхав на заробітки до міста, він був свідком сцени побиття цілим натовпом однієї людини. Для нього це було неприпустимими, тому він став на захист того нещасного. Звичайно, згодом виявилось, що цей нещасний – простий злодій. Але ця подія із житті Івана дає нам зрозуміти, що цей чоловік – надзвичайно добра та чуйна до проблем навколишніх людина. Не тільки до людей Іван виявляє свої найкращі риси. Важкоатлет також не розуміє дикунства з боку глядачів до тварин. Виступаючи у цирку, він був змушений битися з биком. Це був найнеприємніший бій у його житті, після якого він тяжко переживав: «Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку?».
Іван – сильний фізично та морально чоловік. Для него неприпустимо, коли страждають інші: будь то люди, чи тварини. Це славетна людина втілює найкращі риси усього українського народу – його доброти та щирості.